Порівняння Nokia 800 Tough 4 ГБ / 0.5 ГБ vs CATerpillar B35 4 ГБ / 0.5 ГБ

Тактова частота процесора, яким оснащений апарат. Для багатоядерних процесорів, які стандартно використовуються в сучасних смартфонах, мається на увазі частота кожного окремого ядра; а якщо процесор має ядра з різною частотою (див. «Кількість ядер») — як правило, наводиться максимальний показник.

В цілому для потужних продуктивних смартфонів характерна висока частота процесора. Однак варто враховувати, що сам по собі цей параметр не пов'язаний безпосередньо з можливостями CPU: на фактичну потужність чипа впливає безліч інших його особливостей, і нерідко бюджетне рішення з високою тактовою частотою виявляється менш продуктивним, ніж дорогий і при цьому, здавалося б, більше «повільний» процесор. Крім того, загальна продуктивність системи безпосередньо залежить від цілого набору інших чинників — насамперед об'єму оперативної пам'яті. Тому при оцінці смартфона варто орієнтуватися не стільки на частоту процесора, скільки на загальні характеристики системи та наочні показники на зразок результатів в тестах (див. нижче).

Найбільший об'єм карти пам'яті, з якою телефон здатний коректно працювати. Детальніше о самих картах див. «Слот для карт пам'яті»; тут же відзначимо, що носії з великим об'ємом часто використовують передові технології, які підтримуються не всіма апаратами, а іноді у телефонів просто не вистачає потужності на обробку великих масивів даних. Тому для зручності вибору в нашому каталозі і вказується максимальний підтримуваний об'єм.

На практиці бувають випадки, коли деякі апарати можуть перевищувати заявлені характеристики — наприклад, працювати з 8-ГБ носієм при заявлених 4 ГБ максимального об'єму. Однак варто орієнтуватися саме на офіційні дані, оскільки при їх перевищенні нормальна робота з картою не гарантована.

Наявність спалаху у основної камери телефону.

Спалах — лампа для підсвічування сцени, що фотографується — відчутно розширює можливості зйомки. Зокрема, вона дозволяє знімати при слабкому освітленні і проти яскравого світла. Крім того, спалах зазвичай можна використовувати також в ролі ліхтарика (див. «Додатково»), що позбавляє від необхідності встановлювати в телефон два джерела світла.

Тип SIM-карти, яка використовується в мобільному телефоні. Під терміном SIM в даному разі маються на увазі всі види карт для ідентифікації в мобільних мережах, зокрема для мереж 3G, CDMA тощо (хоча формально такі карти можуть мати інші назви). А тип такої карти описує насамперед її форм-фактор. Ось найбільш поширені варіанти:

— micro-SIM. Найбільший тип «сімок» з широко застосовуваних у сучасних апаратах: передбачає розмір 15х12 мм Був представлений ще в 2010 році, в наш час витісняється більш компактними і досконалими nano-SIM і eSIM. Відзначимо, що в крайньому разі картку під слот microSIM можна виготовити, просто обрізавши більш велику mini-SIM до потрібних габаритів. Однак така операція пов'язана з певним ризиком і потребує акуратності, так що краще все-таки звернутися до мобільного оператора для заміни SIM-карти на підходящу.

— nano-SIM. Найбільш мініатюрний форм-фактор класичних (змінних) SIM-карт — 12х9 мм. В таких картах рамки обрізані практично «під самий чип», так що далі зменшувати традиційні «сімки», по суті, нікуди. З'явився цей стандарт ще у 2012 році, проте до цих пір він є надзвичайно поширеним. Як і microSIM, карту під слот цього формату можна виготовити шляхом обрізання більш великої «сімки», але робити це рекомендується лише в крайніх випадках.

— e-SIM. SIM-карта цього типу являє собою електронний модуль, що вбудований прямо в апарат і не передбачає зам...іни. Для авторизації в мережі мобільного оператора потрібно внести в eSIM відповідні налаштування; при цьому подібні модулі здатні зберігати відразу кілька наборів налаштувань, що дає змогу з легкістю перемикатися між різними операторами — не потрібно морочитися з фізичною заміною SIM-карти, досить змінити профіль в налаштуваннях. Ще одна перевага подібних модулів — компактність. Однак перед покупкою телефону з eSIM не завадить дізнатися, чи підтримується ця технологія вашим мобільним оператором — навіть у наш час далеко не кожна мережа сумісна з такими модулями.

— nano+eSIM. Варіант, що зустрічається в смартфонах на дві SIM-карти. Вбудований модуль eSIM в такому апараті доповнюється слотом, в який можна встановити змінну карту формату nanoSIM. Особливості кожного з цих типів карт докладно описані вище; тут же відзначимо, що на eSIM зручно тримати основний номер (номери телефонів, а змінні карти використовувати для тимчасових номерів. Подібний формат використання може виявитися зручний, зокрема, при частих поїздках за кордон — в традиційний слот nanoSIM можна встановлювати карти місцевих операторів.

Дротові роз'єми, передбачені в конструкції телефону.

В даному пункті зазвичай уточнюється тип універсального роз'єма (найчастіше USB С, а також наявність гнізда mini-jack (3.5 мм) (є апарати і без такого гнізда). Також тут може вказуватися інтерфейс порту USB-C аж до високошвидкісної третьої версії ( USB-C v 3 ), розташування роз'єму 3.5 мм (виходу на навушники) і наявність додаткових портів, більш специфічного призначення.

Універсальні роз'єми застосовуються насамперед для зарядки батареї, для підключення до телефону різних аксесуарів і для з'єднання самого апарата з комп'ютером через кабель; порт 3.5 мм, зі свого боку, призначений в основному для навушників і інших аудіоаксесуарів, хоча можливі і інші формати використання. Ось більше детальний опис різних видів роз'ємів:

— USB С. Відносно новий тип універсального інтерфейсу, свого роду спадкоємець microUSB, який все ширше застосовується в мобільних апаратах. USB С відрізняється від попередника насамперед дещо збільшеними розмірами і зручною двосторонньою конструкцією: завдяки їй немає різниці, якою стороною вставляти штекер. Крім того, цей інтерфейс дає змогу реалізувати більше прогресивні функції, ніж microUSB — зокрема, окремі технології швидкої зарядки першопочатково створювалися саме під USB С. Також відзначимо, що в характеристиках може уточ...нюватися стандарт USB, підтримуваний роз'ємом цього типу. На сьогодні зустрічаються такі варіанти:

• USB С 3.2 gen1. Стандарт, раніше відомий як USB 3.0 і USB 3.1 gen1. Забезпечує швидкість передачі даних до 4,8 Гбіт/с.
• USB С 3.2 gen2. Сучасна назва стандарту, що раніше називався USB 3.1, потім USB 3.1 gen2. Швидкість підключення цього інтерфейсу може досягати 10 Гбіт/с.
• USB С 3.2 gen2x2. Стандарт (раніше відомий як USB 3.2), що забезпечує вдвічі більшу швидкість, ніж «звичайний» USB 3.2 gen2 — тобто до 20 Гбіт/с. На відміну від попередніх версій, був створений спеціально під роз'єм USB С.

— microUSB. Універсальний розєм, що у свій час надзвичайно широко застосовувався в портативних пристроях (за винятком хіба що техніки Apple). Є менш зручним і технічно досконалим, ніж USB С, тому поступово втрачає популярність; тим не менш, у продажу все ще можна зустріти чимало апаратів з microUSB.

— Lightning. Фірмовий роз'єм компанії Apple, серед смартфонів застосовується виключно в iPhone. Має двосторонню конструкцію, що дає змогу підключати штекер будь-якою стороною. В сучасних «айфонах» використовується і як універсальний, і для підключення навушників (в 2016 році Apple в цих пристроях відмовилася від аудіовиходу 3.5 мм).

— Фірмовий роз'єм. Той чи інший універсальний роз'єм, що не відноситься до описаних вище типів. В наш час таке оснащення зустрічається вкрай рідко — стандартні інтерфейси є більше зручними і універсальними, оскільки дають змогу використовувати не тільки «рідні» аксесуари, але і рішення від сторонніх виробників.

— USB-A. Повнорозмірний порт USB — на зразок тих, що застосовуються в ПК і ноутбуках для підключення різної периферії. У телефонах має схоже призначення, використовується в основному для флешок та інших зовнішніх аксесуарів (конкретний набір підтримуваних пристроїв варто уточнювати окремо). Як правило, доповнюється більше традиційним універсальним роз'ємом на зразок microUSB або USB С; в цілому, з низки причин, зустрічається дуже рідко.

— Магнітний конектор. Конектор, в якому для утримання кабелю використовується не стандартна система «штекер-гніздо», а постійний магніт. Подібні пристосування використовуються переважно в апаратах з захистом від води (див. «Захист від води»), причому найчастіше — для зарядки акумулятора і в доповнення до стандартних універсальних роз'ємів (зазвичай microUSB або USB С). Головна зручність магнітного конектора полягає в тому, що для захисту від води йому не потрібні заглушки. Завдяки цьому, по-перше, спрощується підключення і відключення зарядника, по-друге, зводиться до мінімуму знос заглушок на стандартних портах — їх не потрібно щоразу відкривати і закривати для зарядки. Правда, для магнітного конектора підходить тільки спеціальний «рідний» кабель; однак на випадок втрати або поломки цього кабелю може передбачатися можливість зарядки звичайним способом, через традиційний універсальний роз'єм.

— Контакти для модулів. Контакти для підключення спеціальних додаткових модулів, що розширюють функціонал апарата. Таке оснащення також зустрічається в окремих захищених телефонах. Самі модулі зазвичай являють собою свого роду «чохли», що надягають на апарат з задньої сторони; в такому «чохлі» може знаходитися, наприклад, додатковий акумулятор, геймпад або навіть тепловізор.

— Mini-jack (3.5 мм). Роз'єм, застосовуваний в основному для підключення дротяних навушників і інших звукових пристроїв (наприклад, портативних колонок). Таке підключення надзвичайно популярне серед аудіоаксесуарів (причому не тільки «мобільного» призначення); так що знайти навушники, гарнітуру або колонки під цей роз'єм зазвичай не становить проблем. Крім того, гніздо 3.5 мм може застосовуватися і для більше специфічних завдань — наприклад, підключення зчитувача карт або обміну даними з фітнес-датчиками і іншим специфічним обладнанням. Втім, такі можливості використовуються рідко і потребують встановлення спеціальних додатків, а ось підключення навушників — це первісна функція такого роз'єму, доступна за замовчуванням. Так що роз'єм mini-jack нерідко називають «виходом на навушники».

— Розташування виходу на навушники. Описаний вище вихід 3.5 мм в сучасних телефонах може розташовуватися на верхньому, нижньому або боковому торці апарата. Втім, останній варіант в цілому менш зручний, ніж перші два, а тому зустрічається рідко. А вибір за даним показником залежить насамперед від того, як саме ви збираєтеся носити телефон і з якого боку до нього найзручніше буде підключати навушники; для різних ситуацій оптимальні варіанти також будуть різними.

Навігаційні функції і можливості, передбачені в апараті — як правило, смартфоні.

Практично обов'язковим для сучасного смартфона є наявність GPS-модуля і цифрового компаса. Крім цього, для прискорення роботи нерідко передбачається aGPS, для підвищення точності — Dual GPS. Ось докладніший опис цих функцій:

— aGPS. Допоміжна функція, що дає змогу прискорити запуск основного приймача GPS. Для роботи за основним призначенням такий приймач повинен оновити дані про розташування навігаційних супутників; отримання цих даних класичним способом, напряму з самих супутників, може зайняти досить тривалий час (до декількох хвилин). Особливо це актуально для так званого «холодного старту» — коли приймач запускається після тривалої перерви в роботі, і збережені в ньому дані встигли повністю застаріти. aGPS (Assisted GPS) дає змогу отримувати актуальну службову інформацію від оператора мобільного зв'язку — з найближчої базової станції (така функція підтримується більшістю операторів в наш час). Це може значно прискорити процес запуску.

— GPS-модуль. Навігаційний модуль, що дає змогу визначати поточні координати апарата через систему супутникової навігації GPS. Нагадаємо, GPS є найстарішою та найпоширенішою з таких систем. Стандартна точність визначення координат у сучасних приймачів цього стандарту становить близько 6 – 8 м, а при застосуванні спеціальних технологій — кілька десятків сант...иметрів. Що стосується GPS-модулів в телефонах, то вони забезпечують тільки визначення поточного місця розташування; способи використання цих даних можуть бути різними, залежно від операційної системи і встановлених додатків. Серед найпоширеніших варіантів — навігація по картах (включаючи запис треків), постановка геоміток до фотографій і постів у соціальних мережах, пошук різних об'єктів поблизу (пам'ятки, зупинки транспорту, магазини, готелі, кафе/ресторани, екстрені служби тощо), передача місцезнаходження користувача (наприклад, в службу таксі або доставки) тощо.
Відзначимо, що в примітках до цього пункту можуть наводитись додаткові системи, підтримувані супутниковим приймачем — наприклад, європейська Galileo. Винятком є російська ГЛОНАСС, сумісність з якої уточнюється окремо (див. нижче).

— Dual GPS. Додаткова функція, що зустрічається в сучасних приймачах GPS (див. вище). Такі приймачі працюють не на одній частоті, як більше традиційні модулі, а на двох («L1 + L5») — отримуючи таким чином відразу два пакети сигналів і зіставляючи їх між собою. Подібний формат роботи помітно підвищує точність позиціонування — в окремих випадках до 10 – 20 см. Крім того, Dual GPS дає змогу коректно обробляти сигнали, відбиті від висотних будівель — це підвищує ефективність в щільній міській забудові. Проте варто відмітити, що скористатися всіма перевагами цієї функції виходить далеко не завжди. Так, повноцінна підтримка L5 є тільки в європейській системі Galileo; в GPS (станом на 2020 рік) таку трансляцію здійснює лише близько половини супутників, а в ГЛОНАСС воно очікується не раніше 2030 року. Крім того, сумісність може обмежуватися можливостями смартфона: наприклад, в деяких моделях режим Dual GPS стає доступним лише після оновлення прошивки.

— ГЛОНАСС. Можливість використовувати систему супутникової навігації ГЛОНАСС. Це російська альтернатива американській GPS, що також забезпечує глобальне покриття. У стандартному режимі вона майже не відрізняється від точності GPS (близько 5 – 10 м), а ось в спеціальних режимах помітно поступається (2,8 м проти 30 см). Тому в сучасних смартфонах ГЛОНАСС практично не використовується як основна система навігації — зазвичай сумісність з нею передбачається як додаткова функція модуля GPS. Можливість приймати сигнали відразу від двох супутникових систем позитивно позначається на якості навігації, особливо в умовах щільної міської забудови, всередині приміщень та в гірській місцевості: зменшується кількість мертвих зон, знижується час пошуку супутників, підвищується точність позиціонування.

– Galileo. Європейська супутникова система навігації, створена як альтернатива американській GPS. Зазначимо, що вона перебуває під контролем цивільних відомств, а не військових. При повній флотилії з 24 активних супутників система дає точність до 1 м у публічному режимі та до 20 см із сервісом GHA. Працюючи спільно з GPS, система Galileo забезпечує більш точне вимірювання розташування, особливо у густонаселених районах.

— Цифровий компас. Електронний аналог звичайного компаса: модуль, що дає змогу визначати напрям на сторони світу. Як правило, використовує той же принцип роботи, а в основі конструкції лежить мініатюрний магнітний датчик. Поряд з GPS-модулем, є практично обов'язковою функцією для сучасних смартфонів. Правда, цифрові компаси в більшості своїй не відрізняються точністю — однак у даному випадку цей недолік не є критичним, оскільки у разі смартфона подібна точність потрібна вкрай рідко.

Ємність акумулятора, яким укомплектований мобільний телефон.

В теорії висока ємність акумулятора дозволяє апарату працювати довше на заряді. Однак варто враховувати, що фактичний час автономної роботи буде залежати ще й від енергоспоживання гаджета — а воно визначається апаратними характеристиками, операційною системою, спеціальними рішеннями, передбаченими в конструкції, і т. ін. Так що на практиці телефони з великими по ємкості батареями загалом є «довгограючими», однак реальна автономність може помітно відрізнятися навіть в двох моделей зі схожими характеристиками. Тому для точної оцінки краще орієнтуватися не на ємність акумулятора, а на прямо заявлений виробником час роботи в різних режимах (див. нижче).

Наявність вологозахисту корпусу апарату; також у даному пункті зазвичай уточнюється конкретний рівень такого захисту за стандартом IP - наприклад, до категорії водонепроникних відносять моделі з показниками IP67, IP68 та IP69. Два останні рівні IP68/IP69K нерідко є сусідами — пристрої з «69-м» рангом захисту апріорі захищені і за вимогами «68-го».

Дві цифри в позначенні стандарту IP вказують на рівні захисту від несприятливих факторів. При цьому безпосередньо захист від вологи позначається останньою цифрою, а ось перша характеризує рівень стійкості до пилу та інших забруднень. У сучасних мобільних телефонах можна зустріти такі рівні захисту від забруднень:

5 - пилостійкість (пил може потрапити всередину в незначних кількостях, що не впливають на роботу апарату);
6 - пилозахист (пил взагалі не проникає всередину).

Нижчі рівні захисту від забруднень у мобільних телефонах не вказуються (такій корпус вже не буде пилозахищеним, і його характеристики уточнювати нема чого). Однак є моделі, де замість першої цифри стоїть Х, наприклад, IPX7. Це означає, що цей пристрій не сертифікувався по пилозахисту, хоча рівень такого захисту може бути досить високим. Наприклад, у нашому прикладі вологостійкість 7 означає можливість повного занурення у воду - а отже, і від пилу такій корпус закритий дуже щільно.<...br>
Що стосується вологостійкості, то тут варіанти можуть бути такими:

— 2. Мінімальний рівень мобільного телефону — захист від крапель і бризок під кутом до 15° від робочого положення пристрою (зазвичай екраном догори). Дає змогу витримувати дощ без сильного вітру.
- 3. Захист від крапель під кутом до 60° (середній дощ із сильним вітром у положенні екраном догори).
- 4. Захист від бризок з будь-якого напрямку (дощ із сильним вітром незалежно від положення корпусу).
- 5. Захист від водяних струменів з будь-якого напрямку (зливи, бурі).
- 6. Захист від ударів хвиль та сильних водяних струменів.
- 7. Мінімальний рівень, що дозволяє говорити про водонепроникність. Дає змогу переносити короткочасні (до півгодини) занурення під воду на глибину до 1 м-коду.
- 8. Можливість тривалого (30 хв і більше) занурення на глибину більше 1 м, з постійною роботою в зануреному стані. Конкретні обмеження за глибиною та часом можуть бути різними.
- 9. Захист від струменів води високої температури (можливість інтенсивного миття гарячою водою під високим тиском).

Загалом вищий рівень захисту, з одного боку, дає додаткову гарантію на випадок несприятливих ситуацій, з іншого боку — позначається як мінімум на ціні, а часто ще й на габаритах/вазі апарату. Також відзначимо, що вологостійкий корпус може робитися ще й ударозахищеним (див. нижче) - це не обов'язково, проте часто зустрічається в моделях, які розраховані на використання в екстремальних умовах.

Спеціальний захист від ударів, передбачений у конструкції телефону.

Конкретний рівень подібного захисту може бути різним, проте він, як мінімум, дозволяє без наслідків переносити падіння на тверду поверхню з висоти близько 1 – 1,2 м. У багатьох моделях трапляються і більш солідні показники; ці подробиці варто уточнювати окремо. При цьому мати на увазі, що тут зазвичай йдеться про корпус; екран може мати інші характеристики ударостійкості, вони залежать передусім від покриття (див. "Основний дисплей"). А якщо вам потрібна максимальна стійкість — найкраще доповнити екран спеціальним захисним аксесуаром.

У будь-якому випадку ударозахищені апарати розраховані в основному на користувачів, яким доводиться часто бувати в екстремальних умовах: альпіністів, військових, рятувальників тощо.

Також є моделі зі стандартом захисту MIL-STD-810. Спочатку MIL-STD-810 - це набір специфікацій, який встановлює певні рівні захисту електрообладнання від факторів довкілля. Стандарт розроблявся з метою перевірки військового обладнання для армії США щодо збереження працездатності в різних несприятливих умовах. Він пред'являє до випробуваних досить жорсткі вимоги: перевіряється рівень міцності виробу до ударів при падіннях і струсох, проводяться тести на вібраційну дію, випробовується робота пристрою у широкому температурному діапазоні, під дощем, у тумані, під впливом піск...у, пилу тощо. Однак личка MIL-STD-810 у «цивільних» виробах не завжди означає найвищий ступінь захисту. Це зумовлюється відсутністю суворої регламентації проведення тестів. Так, найхитріші вендори тестують випробувані гаджети буквально по одному-двох пунктах програми з великого переліку і часто навмисно не поширюються про те, які саме тести були пройдені. Відповідно, конкретні особливості такого захисту залишаються достовірно невідомими. Стандарт діє з 1962 року. Кожен новий варіант позначається буквою латинського алфавіту наприкінці. Що далі буква за абеткою, то сучасніша версія сертифікату. З 2008 року повсюдно діє специфікація MIL-STD-810G, а 2019 року було затверджено нову редакцію стандарту MIL-STD-810H.