Порівняння Sony HXR-MC88 vs Sony HXR-NX200

Фокусна відстань штатного об'єктива відеокамери в перерахунку на повнокадрову матрицю формату 35 мм. Також цей параметр називають «еквівалентна фокусна відстань» — ЕФВ.

Саме по собі фокусна відстань — це відстань від оптичного центра об'єктива (при фокусуванні на нескінченність) до матриці, при якій на матриці виходить максимально різке зображення. Воно є однією з ключових характеристик будь-якого об'єктива, оскільки визначає кути огляду, ступінь наближення і, відповідно, специфіку застосування оптики. Водночас порівнювати різні варіанти по фактичному фокусній відстані не можна: закони фізики такі, що при різних розмірах матриць одне і те ж фокусна відстань буде давати різні кути огляду. Тому в якості універсальної характеристики та критерії для порівняння було прийнято ЕФВ. Його можна описати як фокусна відстань, яку мав би об'єктив під матрицю 35 мм з такими ж кутами огляду.

Чим більше фокусна відстань, тим вже буде кут огляду і тим вище ступінь наближення видимої сцени. Оптика з ЕФВ до 18 мм належить до класу надширококутної («риб'яче око») і застосовується насамперед для створення художніх ефектів. Відстані до 40 мм відповідають «широкоугольникам», 50 мм дає таку ж ступінь наближення, як у неозброєного ока, діапазон 70-100 мм вважається оптимальним для портретної зйомки, а великі значення дають змогу застосовувати оптику вже в якості телеоб'єктива. Знаючи ці положення, можна приблизно оцінити можливості об'єктива і його...придатність для визначених завдань; є й більш детальні рекомендації, вони описані в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що зазвичай сучасні відеокамери оснащуються об'єктивами із змінною фокусною відстанню (трансфокатором), що дозволяє змінювати ступінь наближення і кут огляду; докладніше див. «Оптичне збільшення».

Світлосила штатного об'єктива відеокамери.

Даний параметр описує те, наскільки об'єктив послаблює світловий потік. Зазвичай він записується у вигляді співвідношення між діаметром чинного отвори і фокусною відстанню об'єктива, при цьому перша величина приймається за одиницю і позначається як f — наприклад, f/1.8 або f/5.6. При цьому чим менше число в такий запису — тим вище світлосила: так, у нашому прикладі перший варіант «світліше» другого. Також відзначимо, що більшість об'єктивів із змінною фокусною відстанню (див. вище) мають також змінну світлосилу — в таких випадках вона позначається діапазоном від максимальної до мінімальної (від меншого числа до більшого).

Висока світлосила важлива насамперед при зйомки в умовах слабкої освітленості: вона дозволяє фіксувати зображення, не задираючи» чутливість матриці і не створюючи додаткових артефактів у вигляді шумів, а в режимі фотозйомки — ще й працювати з більш короткими витримками (що знадобиться для динамічних сцен). Крім того, чим вище світлосила, тим нижче глибина різкості і тим простіше отримати розмитий фон. Зазначимо, що для нескладних побутових завдань цей параметр не грає вирішальної ролі, а от професійної зйомки може виявитися вельми значущим.

Ступінь (кратність) збільшення, забезпечувана відеокамерою за рахунок програмних методів, без зміни фокусної відстані оптики (див. «Оптичне збільшення»). Ключовий принцип такого збільшення полягає в тому, що частина зображення з матриці «розтягується» на весь кадр. Це дещо погіршує «картинку» — адже в її формуванні беруть участь не всі ефективні пікселі; і чим вище кратність збільшення — тим гірше стає якість. З іншого боку, даний спосіб не залежить від характеристик об'єктива і працює навіть з найпростішими лінзами, які не мають трансфокаторів, а досягти високих кратностей при цьому значно простіше, ніж при оптичному способі.

В сучасних відеокамерах зустрічається два варіанти застосування цифрового збільшення. Так, серед кишенькових пристроїв (див. «За напрямом») воно може бути єдиною доступною опцією — далеко не всі вони оснащуються трансфокаторами. А в повнорозмірних моделях цифрове збільшення зазвичай доповнює оптичне і включається після того, як об'єктив досягає межі своїх можливостей.

Зазначимо, що під час зйомки 3D (див. вище) ця функція може бути недоступна, а в професійних моделях часто не використовується взагалі.

Максимальна роздільна здатність відео, яке здатне знімати камера. Роздільною здатністю називають розмір зображення в точках (точках); зазвичай його записують двома цифрами, які відповідають кількості пікселів по горизонталі і вертикалі.

Чим більше пікселів у зображенні, тим воно чіткіше, тим краще на ньому видно дрібні деталі, однак і розмір відеофайлів при цьому збільшується відповідно. Крім того, варто враховувати, що для повноцінного перегляду відзнятих матеріалів вам знадобиться екран відповідного роздільної здатності — інакше всі переваги зображення будуть зведені нанівець. Та й на ціну пристрою цей параметр також відчутно впливає.

Найменше значення максимального роздільної здатності, що зустрічається в сучасних відеокамерах, становить близько 720х480; якість такої «картинки» можна порівняти зі звичайним аналоговим телемовленням. Роздільна здатність 1280х720 відповідає стандарту HD, його можна зустріти серед недорогих телевізорів і моніторів, а 1920х1080 (Full HD) є найпопулярнішим варіантом серед відеотехніки середнього і топового класу. Максимальна роздільна здатність, що використовується в сучасної споживчої електроніки (включаючи відеокамери) — 4K, 4096x2160; воно характерне для самих прогресивних пристроїв.

Абсолютна більшість камер здатні працювати не тільки з максимальною роздільною здатністю, але і з декількома варіантами «скромніше» — для тих випадків, коли...невеликі обсяги файлу важливіше високої чіткості.

Найбільша частота зміни кадрів, що забезпечується камерою під час зйомки відео. Мінімальною частотою для нормального перегляду вважаються класичні 24 к/с, застосовувані в кінематографі. Водночас більшість сучасних відеокамер здатні забезпечувати до 50 – 60 к/с, а для ефекту сповільненої руху можуть застосовуватися ще більш високі частоти.

На практиці даний показник важливий насамперед під час зйомки динамічних сцен. Чим вище частота кадрів — тим більш рівним буде виглядати в кадрі швидкий рух, тим менше в ньому буде ривків і тим приємніше буде загальне враження від зображення. Зворотною стороною цього є збільшення об'єму записуваних файлів (за інших рівних умов). Тому частота кадрів може робитися регульованою — щоб оператор міг вибирати оптимальний варіант для конкретної ситуації.

Формати відеофайлів, які камера може використовувати для зберігання записаних матеріалів. Якщо Ви хочете переглядати ці матеріали за допомогою окремого програвача (плеєра, медіацентру тощо) — варто переконатися, що цей програвач підтримує відповідні формати, інакше може знадобитися конвертація.

Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.

Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення в основному для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.

Діапазон витримок, в якому камера здатна працювати в процесі зйомки.

Першопочатково витримка — це час, протягом якого світло впливає на світлочутливий матеріал (плівку) під час зйомки окремого кадру. Для цифрових ж матриць — це проміжок часу, протягом якого з матриці зчитується зображення для побудови окремого кадру. Під час зйомки відео цей проміжок не може бути більше 1/n, де n — частота кадрів (див. вище), але може бути менше — наприклад, зйомка з частотою кадрів 30 к/с і витримкою кожного кадру 1/60 с. Для режиму фотозйомки подібні обмеження відсутні.

Довгі витримки хороші тим, що дають змогу сенсору приймати більше світла — відповідно, «картинка» виходить яскравіше, що особливо важливо при слабкому освітленні. Водночас вони підвищують ймовірність отримання змащеного зображення — за рахунок швидкого руху об'єктів у кадрі, коливання рук оператора та інших випадкових зсувів камери, які неспроможна компенсувати навіть система стабілізації. Цей ефект може стати в нагоді для художнього прийому motion blur (змазування при русі), особливо при відеозйомці, а ось в режимі фото найчастіше є небажаним. Короткі ж витримки дають змогу отримувати чіткі кадри, але з меншою кількістю світла, а у випадку відео — ще з ефектом різких, уривчастих рухів.

Відповідно, оптимальними для кожної ситуації будуть різні варіанти витримки, і чим ширше діапазон — тим більше у камери можливостей по налаштуванню під конкретні умови.

Предустановки і режими налаштування балансу білого, передбачені в камері.

Баланс білого — це характеристика, що описує особливості освітлення сцени, що знімається, та викривлення, які це освітлення вносить у сприймані камерою кольору. Її застосування пов'язано з тим, що сучасні цифрові матриці нездатні самостійно підлаштовуватися під різні джерела світла, як це робить людське око. На практиці це означає, що один і той самий предмет, відзнятий під освітленням з різною колірною температурою (наприклад, під «теплою» лампою розжарювання і «холодної» люмінесцентною лампою), без підстроювання буде виглядати по-різному. Щоб уникнути цього і застосовується налаштування балансу білого.

Основні варіанти такої установки, що застосовуються в сучасних камерах, такі:

— Авто. Згідно з назвою, в такому режимі електроніка камери самостійно оцінює специфіку освітленості сцени, що знімається, і вносить відповідні поправки в передачу кольору. Таке регулювання найбільш зручна для оператора, оскільки не потребує від нього ніяких додаткових дій — все робить автоматика. Водночас жодна подібна система налаштування не ідеальна, і не завжди забезпечує 100% відповідність балансу білого поточній обстановці. Тому навіть у найпростіших моделях зразок кишенькових (див. «За напрямом») даний варіант рідко є єдиним, не кажучи вже про професійній техніці.

— Предустановки. Можливість вибору балансу білого з декількох варіантів, що відповідають стандартним умова...м зйомки — наприклад, «сонячний день», «хмарно», «люмінесцентна лампа», «лампа розжарювання» і т. ін. Така система досить проста навіть для недосвідчених користувачів і в той самий час досить надійна і універсальна, хоча конкретні її можливості безпосередньо залежать від кількості передустановок.

— Ручний. Ручне налаштування балансу білого передбачає, що оператор сам «підказує» камері, який об'єкт вважати чисто білим — на підставі цього електроніка і вираховує характеристики освітлення (на відміну від автоматичного режиму, коли еталонний об'єкт теж визначається без участі користувача). Простіше всього використовувати для цього звичайний аркуш паперу, але процедура працює і з нейтрально-сірими предметами. Ручний режим дозволяє дуже точно виставити баланс білого для конкретної знімається сцени, проте він потребує певного часу і відповідних навичок — а тому застосовується в основному в професійних відеокамерах.

— Регулювання температури. Дана функція дозволяє задати конкретне значення колірної температури джерела світла (в кельвінах) — саме цій температурі і буде відповідати баланс білого при зйомки. Такий формат налаштування швидше і зручніше, ніж ручний, але не отримав широкого розповсюдження. Пов'язано це з тим, що він добре підходить лише для студійних умов, де точно відомі характеристики кожного джерела світла — в інших випадках ручна настроювання зазвичай надійніше.