Порівняння Sony NW-A55 vs Sony NW-A35 16Gb

Максимальний об'єм карти пам'яті, яку можна використовувати в плеєрі. Цей параметр безпосередньо пов'язаний з типом карти (див. вище): для кожного типу є свої обмеження за об'ємом. Водночас можливості по роботі з ємними носіями обмежуються не тільки типом карти, але і апаратною частиною плеєра. Тому чимало моделей мають більш низький обмеження за обсягом, ніж передбачається картою пам'яті — наприклад, 128 ГБ моделі з підтримкою формату SDXC (теоретичний максимум по якому складає 2 ТБ).

Зазначимо, що зустрічається і зворотна ситуація — наприклад, коли в пристрої з максимальним об'ємом до 16 ГБ заявлена підтримка тільки карт microSD (теоретичний максимум 4 ГБ). Це зазвичай означає, що плеєр може працювати і з більш новими форматами (у нашому прикладі — як мінімум microSDHC), проте з якоїсь причини в офіційних характеристиках цей момент не згадано (наприклад, виробник міг помилитися в документації).

Чим вище потужність, тим більш гучний звук можна отримати на навушниках, за інших рівних умов. Крім того, більш висока потужність дозволяє підключати до пристрою «вуха» з більш високим опором (хоча жорсткої залежності тут немає, і моделі з однаковою вихідною потужністю можуть мати різні обмеження по опору навушників). Однак у випадку звичайних (не Hi-Fi) плеєрів даний параметр є скоріше довідковим, ніж практично значущим: зазвичай, потужності підсилювача в таких моделях цілком достатньо, щоб «розгойдати» більшість навушників споживчого рівня. А ось для Hi-Fi пристроїв (див. «Тип») моделей вихідна потужність має ключове значення: вона визначає сумісність з високоомними «вухами» студійного класу. Докладну довідку щодо цього питання можна знайти в спеціальних джерелах.

Кодеки та додаткові технології обробки звуку підтримуються плеєром з підключенням по Bluetooth. Спочатку передача звуку через Bluetooth передбачає досить сильне стиснення сигналу, що може сильно зіпсувати враження під час прослуховування музики. Для усунення цього недоліку використовуються різні технології, зокрема aptX, aptX HD, aptX Low Latency, aptX Adaptive, AAC, LDAC, LHDC. Зрозуміло, для використання якоїсь із технологій її мають підтримувати не лише плеєр, а й Bluetooth-пристрій, з яким він використовується. А ось основні особливості кожного з варіантів:

- aptX. Bluetooth-кодек, створений для значного підвищення якості звуку, що передається через Bluetooth. Згідно заяв творців, дозволяє досягти якості, порівнянного з Audio CD (16-bit/44.1kHz). Переваги aptX найбільш помітні при прослуховуванні високоякісного контенту (наприклад, форматів lossless), проте навіть на звичайному MP3 може дати помітне поліпшення звучання.

- aptX HD. Розвиток та вдосконалення оригінального aptX, що дозволяє досягти чистоти звуку, порівнянної з аудіо формату Hi-Res (24-bit/48kHz). Як і в оригіналі, переваги aptX HD помітні в основному на аудіо високої якості, хоча цей кодек не буде зайвим і для MP3.

- aptX Low Latency. Специфічний різновид описаного вище aptX, розроблений для розрахунку не стільки на поліпшення якості звуку, скільки на зниження затримок у передачі сигналу. Такі затримки неминуче виникають під час роботи через Bluetooth; вони не критичні для просл...уховування музики, проте при перегляді відео може виникнути помітна розсинхронізація між зображенням та звуком. Кодек aptX LL усуває це, зменшуючи затримку до 32 мс — така різниця непомітна сприйняття людиною.

- aptX Adaptive. Подальший розвиток aptX; фактично об'єднує можливості aptX HD і aptX Low Latency, проте не обмежується цим. Однією з головних особливостей даного стандарту є так званий адаптивний бітрейт: кодек автоматично регулює фактичну швидкість передачі даних, виходячи з особливостей контенту, що транслюється, і завантаженості використовуваних частот. Це, зокрема, сприяє зниженню енергоспоживання та підвищенню надійності зв'язку; а спеціальні алгоритми дозволяють транслювати звук, за якістю порівнянний з aptX HD (24 біт/48 кГц), використовуючи в рази меншу кількість даних, що передаються.

- AAC. Bluetooth-кодек, який застосовується переважно в портативних гаджетах фірми Apple. За можливостями помітно поступається більш просунутим стандартам на кшталт aptX або LDAC: якість звуку під час використання AAC можна порівняти з середнім MP3-файлом. Втім, для прослуховування тих же MP3 цього цілком вистачає, різниця стає помітною лише на більш просунутих форматах.

- LDAC. Фірмовий Bluetooth-кодек Sony. За пропускною здатністю та потенційною якістю звучання перевершує навіть aptX HD, забезпечуючи показники на рівні Hi-Res звуку 24-bit/96kHz; існує навіть думка, що ця максимальна якість, яка має сенс передбачати бездротову передачу — подальше поліпшення буде просто непомітним для людського вуха.

- LHDC. LHDC (Low latency High-Definition audio Codec) – це кодек високої роздільної здатності з низькими затримками, розроблений спілкою Hi-Res Wireless Audio та компанією Savitech. Також кодек відомий під назвою HWA (Hi-Res Wireless Audio). При використанні LHDC передача сигналу здійснюється з бітрейтом до 900 кбіт/с, глибиною бітової до 24 біт і частотою дискретизації до 96 кГц. При цьому забезпечується стабільне та надійне з'єднання зі зниженим рівнем затримки. Кодек оптимально підходить для висококласних бездротових навушників та оперування просунутими форматами цифрового звуку.

— Підтримка CUE. Здатність плеєра розпізнавати і використовувати файли формату .cue. Першопочатково такі файли застосовувалися як списки треків на Audio CD, в них записувалася послідовність треків, їх тривалість і назва; у наш час файлом .cue часто супроводжуються альбоми та збірки, записані за принципом «всі треки поспіль в одному аудіофайлі». Якщо плеєр підтримує CUE, то такий аудіофайл на ньому можна слухати як набір окремих треків, перемикаючись між ними за бажанням — плеєр буде брати з файлу .cue дані про точку початку кожного треку і автоматично промотувати відтворення. Іншими словами, формат прослуховування буде таким же, як і при відтворенні музики у форматі «один файл на трек».

— Формати без втрат (lossless). Підтримка плеєром форматів аудіо, які використовують стиснення без втрат (lossless). На відміну від стиснення з втратами (у тому ж MP3), при такому стисненні звук не урізається, всі його деталі максимально зберігаються. У наш час існує декілька lossless-форматів, найбільш популярними є FLAC і APE (див. «Підтримує аудіоформати»); конкретний набір стандартів, з якими сумісний плеєр, варто уточнити окремо. Однак у будь-якому разі ця функція буде корисна тим, хто цінує максимально повне і достовірне звучання. При цьому варто врахувати два нюанси. По-перше, файли lossless мають досить великий об'єм — о...дин альбом може займати кілька сотень мегабайт. По-друге, для того, щоб повною мірою оцінити такий звук, потрібні високоякісні навушники, а в ідеалі — і плеєр рівня Hi-Fi (див. «Тип»).

— Формати без стиснення (uncompressed). Підтримка плеєром форматів аудіо, які не передбачають стиснення даних. Більшість таких стандартів належить до професійних, вони забезпечують дуже високу якість і достовірність звуку, однак і місця займають чимало. В якості прикладу форматів без стиснення можна назвати DSD і DXD (див. «Підтримує аудіо»).

— Робота в режимі ЦАП. Можливість роботи плеєра в режимі цифро-аналогового перетворювача (ЦАП) — коли пристрій приймає цифровий аудіосигнал із зовнішнього джерела (зазвичай USB-порту комп'ютера і видає на вихід аналоговий звук. Дана функція зустрічається в основному в Hi-Fi моделях (див. «Тип»). Вона буде корисна насамперед при виведення звуку з ПК, ноутбуків або портативних гаджетів: власні звукові карти в таких моделях нерідко бувають досить «слабкими», і при використанні зовнішнього ЦАП можна досягти набагато кращої якості звуку.

— Еквалайзер.Дана функція дозволяє регулювати гучність звучання окремих смуг частот, змінюючи таким чином загальне забарвлення звуку. Еквалайзери в сучасних плеєрах можуть мати різну кількість смуг — від 2 (низькі та високі частоти) у найпростіших моделях до 8 – 10 в прогресивних. У будь-якому разі така налаштування може стати в нагоді як для налаштування звучання під власні уподобання, так і для компенсації недоліків підключених навушників або колонок — якщо вони «провалюють» певні смуги частот. Крім того, у багатьох плеєрах є набір передналаштувань еквалайзера (пресетів), зазвичай розрахованих на різні стилі музики — «Класика», «Рок», «Поп» і т. ін.

— FM-приймач. Вбудований тюнер для прийому радіопередач на FM-діапазоні. Саме цей діапазон використовує переважна більшість сучасних музичних радіостанцій, оскільки він дозволяє транслювати звук у форматі стерео. Втім, деякі моделі плеєрів підтримують і інші стандарти — наприклад, AM, в якому широко представлені станції «розмовного» жанру. Для прослуховування радіо зазвичай потрібне підключення навушників — їх дріт відіграє роль антени.

— Запис з FM-приймача. Можливість запису радіопрограм, що приймаються власним тюнером плеєра (див. вище). Ця функція стане в нагоді, якщо ви хочете «зберегти для історії» якусь подію з трансляції — цікаве ток-шоу, живий виступ улюбленої групи в студії радіостанції, дзвінок в прямий ефір тощо.

— Диктофон. Можливість роботи плеєра в режимі диктофона — на запис звуку. Зазвичай, при цьому використовується вбудований мікрофон. Загальний функціонал такого запису помітно скромніше, ніж у спеціалізованих диктофонах, однак для нескладних завдань він цілком може стати в нагоді.

— Вбудований динамік. Власний вбудований динамік дозволяє слухати музику без навушників або колонок. У деяких ситуаціях — наприклад, при спільному перегляді фільму з екрану плеєра — дана функція може виявитися дуже корисною. Правда, варто враховувати, що можливості вбудованого динаміка зазвичай досить скромні, в результаті гучність і якість звуку виходять невисокими.

— Цифрова камера. Власна цифрова камера, що дозволяє використовувати плеєр для зйомки фото і відео. Якість зйомки здебільшого невисока, проте зустрічаються і винятки — деякі моделі плеєрів за цим показником не поступаються смартфонам середнього класу. Крім того, камери в даному випадку призначені не стільки для високохудожньої зйомки, скільки для «фіксації моменту». Також варто відзначити, що розташування камери може бути різним. Найчастіше вона встановлюється на тильній стороні, але зустрічаються і плеєри з фронтальними камерами, що дозволяють знімати селфі і користуватися відеозв'язком. А найбільш прогресивні плеєри (зазвичай моделі з ОС, див. вище) можуть мати пару камер — основну і фронтальну.

Підтримка плеєром технології Bluetooth.

Дана технологія була розроблена для прямого бездротового зв'язку між різними пристроями. Способи її використання можуть бути різними; в разі плеєрів найпоширеніший варіант, що є практично обов'язковим для будь-якої моделі з Bluetooth – трансляція звуку на бездротові навушники, акустику або інший аналогічний пристрій (при цьому вкрай бажана наявність aptX, див. «Функції/можливості»). Крім цього, можуть передбачатися і інші способи застосування Bluetooth – зокрема, обмін файлами з іншими пристроями і дистанційне управління (плеєром або з плеєра) конкретний набір додаткових функцій варто уточнювати окремо. А версії Bluetooth (остання з яких на кінець літа 2021 це Bluetooth 5.0) говорять про прогресивність пристрою і його підвищені можливості.

— micro-Jack (2.5 мм). Роз'єм micro-Jack належить до категорії TRS-з'єднань (Tip, Ring, Sleeve). Діаметр штекера становить 2,5 мм — це найменший за діаметром роз'єм TRS. З'єднання micro-Jack (2.5 мм) характерне для мобільних пристроїв і компактної портативної аудіотехніки. Роз'єм має зворотну сумісність з mini-Jack (3,5 мм) і Jack (6,35 мм), але для цього слід використовувати відповідні перехідники. Звичайно, при використанні перехідників слід враховувати, що наявність додаткового з'єднання знижує загальну якість аудіосигналу. Щоб не допустити зниження якості, деякі з MP3-плеєрів оснащуються виходом micro-Jack паралельно з mini-Jack або Jack.

— mini-Jack (3.5 мм). З'єднання mini-Jack (3.5 мм) — найпоширеніший різновид інтерфейсу TRS (Tip, Ring, Sleeve). Виходом mini-Jack оснащується переважна більшість MP3-плеєрів споживчого класу. Роз'єм mini-Jack має штекер діаметром 3,5 мм — це середній (проміжний) різновид TRS-з'єднань. Вихід mini-Jack здатний забезпечити передачу аудіосигналу досить високої якості. З'єднання mini-Jack готове задовольнити запити як початківців, так і досвідчених меломанів.

— Pentaconn (4.4 мм). З'єднання Pentaconn — 5-контактний балансний вихід. Завдяки цьому з'єднанню до MP3-плеєра можна підключати потужні підсилювачі або ЦАП. Додатково роз'єм підходить і для підключення хороших високоомних навушників. Pen...taconn використовує збільшений у порівнянні з mini-Jack штекер, його діаметр становить 4,4 мм, він міцніше і надійніше 3,5-міліметрового з'єднання. Балансне підключення Pentaconn дає можливість працювати з аудіосигналами підвищеної потужності. Завдяки цьому з'єднанню можна передавати сигнал на досить велику відстань.

— Коаксіальний. Коаксіальне з'єднання (S/PDIF) забезпечує можливість передачі аудіосигналу підвищеної якості. В алгоритмі коаксіального сигналу відсутня стадія аналогового цифрового перетворення, що позитивно позначається на якісних характеристиках звуку. Для коаксіального з'єднання можуть використовуватися роз'єми RCA або TOSLINK. Коаксіальний вихід зустрічається в основному в MP3-плеєрах класу Hi-End. Це дорога техніка, яка потребує використання досить дорогих аксесуарів. Але натомість такі плеєри забезпечують високоякісне звучання, розраховане на професійних музикантів і досвідчених меломанів.

— Оптичний. Оптичне з'єднання представлене роз'ємом TOSLINK і оптоволоконним кабелем. Суть оптичного підключення полягає в тому, що аудіосигнал перетворюється з електричного в оптичний. На зворотному кінці кабелю оптика трансформується назад в цифрове звучання. Перебуваючи в оптичному вигляді сигнал перестає піддаватися наведенням та іншим перешкодам. Оптичний сигнал не втрачає вихідної якості навіть при передачі на великі відстані. MP3-плеєри з оптичним виходом забезпечують можливість прослуховувати аудіо у високій якості. Переважна більшість MP3-плеєрів з роз'ємом TOSLINK — це моделі преміумкласу, здатні задовольнити запити музикантів, меломанів і досвідчених аудіофілов.

Тип роз'єму, який використовується для заряджання вбудованого акумулятора плеєра, точніше - для підключення зовнішнього зарядного пристрою. Роль такого пристрою може відігравати мережний або автомобільний адаптер, повербанк або USB-порт ПК або ноутбука. Що стосується конкретних роз'ємів, найбільшого поширення набули такі варіанти:

- MicroUSB. Зменшена версія USB-роз'єму, створена для портативних пристроїв. З'явилася досить давно, проте не втрачає популярності і в наш час використовується багатьма виробниками.

- MiniUSB. Аналогічний описаному вище роз'єм, який відрізняється виключно розмірами і формою гнізда - даний інтерфейс дещо більше, ніж у microUSB. Через це роз'єм зустрічається рідше.

- USB З. Мініатюрний USB-роз'єм, що позиціонується у тому числі як потенційний спадкоємець microUSB. На відмінність від попередника має двосторонню конструкцію, завдяки якій штекер можна вставляти в гніздо будь-якою стороною.

- Lightning. Фірмовий роз'єм компанії Apple. Як і USB З, має двосторонню конструкцію, при цьому дещо зручніший і надійніший, проте застосування Lightning обмежується продукцією від самої Apple.

- Фірмовий. Роз'єм підключення, що не відноситься до загальноприйнятих стандартів і застосовується обмежено - в техніці одного або кількох виробників. Втім, у зв'язку із загальною стандартизацією цей варіант практично зійшов зі сцени.

Плеєри, управління якими здійснюється за допомогою сенсорів. Не варто плутати таке управління з сенсорним екраном (див. «Дисплей») — мова йде про сенсорної панелі як окремому органі управління.

Сенсори надають плеєра акуратний і технологічний зовнішній вигляд, до того ж суто суб'єктивно сприймаються як ознака дорогого і прогресивного пристрою. Коштують такі органи управління порівняно дорого, однак ця ціна практично непомітна на тлі загальної вартості плеєрів. Головним же недоліком сенсорів є те, що з ними майже неможливо працювати наосліп, навпомацки. Тому подібні панелі управління зазвичай доповнюються більш традиційними елементами — кнопками, коліщатками, механічними перемикачами тощо