Порівняння QCY QS2 vs QCY T5

Кодеки і додаткові технології обробки звуку, підтримувані навушниками з підключенням по Bluetooth (див. «Підключення»). Першопочатково передача звуку по Bluetooth передбачає досить сильне стиснення сигналу; це некритично при передачі мови, однак може сильно зіпсувати враження при прослуховуванні музики. Для усунення цього недоліку і використовуються різні технології, зокрема aptX, aptX HD, aptX Low Latency, aptX Adaptive, AAC, LDAC і LHDC. Зрозуміло, для використання будь-якої з технологій її повинні підтримувати не тільки «вуха», але і Bluetooth-пристрій, з яким вони використовуються. А ось основні особливості кожного з варіантів:

— aptX. Bluetooth-кодек, створений для значного підвищення якості звуку, що передається по Bluetooth. Згідно із заявами творців, дає змогу досягти якості, порівнянної з Audio CD (16-bit/44.1 kHz). Переваги aptX найбільш помітні при прослуховуванні високоякісного контенту (наприклад, форматів lossless), проте навіть на звичайному MP3 він може дати помітне покращення звучання.

— aptX HD. Розвиток і удосконалення оригінального aptX, що дає змогу досягти чистоти звуку, порівнянної з аудіо формату Hi-Res (24-bit/48kHz). Як і в оригіналі, переваги aptX HD помітні в основному н...а аудіо високої якості, хоча цей кодек не буде зайвим і для MP3.

— aptX Low Latency. Специфічний різновид описаного вище aptX, розроблений в розрахунку не стільки на покращення якості звуку, скільки на зниження затримок у передачі сигналу. Такі затримки неминуче виникають під час роботи через Bluetooth; вони не критичні для прослуховування музики, однак при перегляді відео або в іграх може виникнути значна асинхронність між зображенням і звуком. Кодек aptX LL усуває це явище, зменшуючи затримку до 32 мс — така різниця непомітна для сприйняття людиною (хоча для серйозних завдань на зразок студійної роботи зі звуком вона все одно занадто велика). Підтримка aptX LL зустрічається переважно в ігрових навушниках.

— aptX Adaptive. Подальший розвиток aptX; фактично об'єднує в собі можливості aptX HD і aptX Low Latency, проте не обмежується цим. Однією з головних особливостей даного стандарту є так званий адаптивний бітрейт: кодек автоматично регулює фактичну швидкість передачі даних, виходячи з особливостей трансльованого контенту (музика, ігрове аудіо, голосовий зв'язок тощо) і завантаженості використовуваних частот. Це, зокрема, сприяє зниженню енергоспоживання і підвищенню надійності зв'язку; а спеціальні алгоритми дають змогу транслювати звук, за якістю порівнянний з aptX HD (24 біт/48 кГц), використовуючи в рази меншу кількість даних, що передаються. А мінімальна затримка передачі даних (на рівні aptX LL) робить цей кодек таким, що відмінно підходить в тому числі для ігор і фільмів.

— AAC. Bluetooth-кодек, що застосовується переважно в портативних гаджетах фірми Apple. За можливостями помітно поступається більш прогресивним стандартам на зразок aptX або LDAC: якість звуку при використанні AAC можна порівняти з середнім MP3-файлом. Втім, для прослуховування тих же MP3 цього цілком вистачає, різниця стає помітною лише на більш прогресивних форматах. А вимоги AAC до апаратної частини невисокі, і його підтримка в навушниках обходиться недорого.

— LDAC. Фірмовий Bluetooth-кодек компанії Sony. За пропускною здатністю і потенційною якістю звучання перевершує навіть aptX HD, забезпечуючи показники на рівні Hi-Res звуку 24-bit/96kHz; існує навіть думка, що це максимальна якість, яку має сенс передбачати в бездротових навушниках — подальше покращення буде просто непомітним для людського вуха. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а гаджетів з такою підтримкою поки існує досить мало — це, зокрема, смартфони Sony, а також апарати середнього і топового класу під управлінням Android 8.0 Oreo і більш пізніх версій.

— LHDC. LHDC (Low latency High-Definition audio Codec) — це кодек високої роздільної здатності з низькими затримками, розроблений спілкою Hi-Res Wireless Audio та компанією Savitech. У переважній більшості випадків його підтримка реалізована на апаратному рівні у смартфонах Huawei та Xiaomi. Також кодек відомий під назвою HWA (Hi-Res Wireless Audio). При використанні LHDC передача сигналу телефону на навушники здійснюється з бітрейтом до 900 кбіт/с, бітовою глибиною до 24 біт і частотою дискретизації до 96 кГц. При цьому забезпечується стабільне та надійне з'єднання зі зниженим рівнем затримки. Кодек оптимально підходить для висококласних бездротових навушників та оперування прогресивними форматами цифрового звуку.

Ємність акумулятора, встановленого в навушниках відповідної конструкції (див. «Живлення»).

Теоретично більш висока ємність дає змогу досягти більшої автономності, але на практиці час роботи залежить ще й від енергоспоживання навушників — а воно може бути дуже різним, залежно від характеристик і особливостей конструкції. Так що цей параметр є другорядним, і звертати увагу при виборі варто не стільки на ємність батареї, скільки на прямо заявлений час роботи (див. нижче).

Час роботи навушників з автономним живленням (див. вище) на одному заряді акумулятора або комплекті батарейок.

Зазвичай, в характеристиках вказується певний середній час роботи, для стандартних умов; на практиці ж він буде залежати від інтенсивності використання, рівня гучності та інших параметрів роботи, а в моделях зі змінними батарейками — ще й від якості конкретних батарейок. Тим не менш, за заявленим часу можна досить достовірно оцінити автономність вибраних навушників і порівняти їх з іншими моделями. Що стосується конкретних значень, порівняно «короткоживучі» пристрої мають автономність до 8 год, показник у 8 – 12 год можна назвати непоганим, 12 – 20 год — дуже хорошим, а в найбільш «довгограючих» навушниках час роботи може перевищувати 20 год.

Для TWS моделей із зарядним кейсом вказується саме час роботи навушників від вбудованого в них акумулятора - ємність кейса і його додаткова зарядка подовжують можливість роботи з навушниками, але лише після "дозаправки". Також відзначимо, що для моделей з активним шумозаглушенням (див. вище) в даному пункті зазвичай вказується автономність з увімкненим шумозаглушувачем; час роботи без використання цієї функції може уточнюватися окремо.

Тип роз'єму, який використовується для зарядки вбудованого акумулятора навушників, точніше — для підключення зовнішнього зарядного пристрою. Роль такого пристрою може грати мережевий або автомобільний адаптер, повербанк чи навіть USB-порт ПК або ноутбука (за наявності відповідного кабелю). При цьому в true wireless моделях (зустрічаються з довгою ніжкою, короткою ніжкою, < a href="/list/239/pr-46359/">без ніжки, з завушним кріпленням та кліпси (Clip-on)) дріт зарядного пристрою підключається до спеціальної док-станції, куди на час зарядки вкладаються «вуха» (при цьому сама станція зазвичай має власний акумулятор і може працювати як автономний повербанк). А в бездротових і комбінованих рішеннях більш традиційної конструкції вхід зарядки нерідко розташовується на самому корпусі навушників. Що стосується роз'ємів, то найбільш поширені такі варіанти:

— microUSB. Зменшена версія USB-роз'єму, яка створена для портативних пристроїв. З'явилася досить давно, проте не втрачає популярності і у наш час, використовується абсолютною більшістю виробників.

— USB-C. Мініатюрний USB-роз'єм, який позиціонується в тому числі як потенційний спадкоємець microUSB. На відміну від попередника, має двосторонню конструкцію, завдяки якій штекер можна вставити в гніздо будь-яким боком. Поки що зустрічається відносно рідко, проте з великою вірогідністю в найближчі роки ситуація зміниться.

— Lightning.... Фірмовий роз'єм компанії Apple. Як і USB-C, має двосторонню конструкцію, при цьому дещо зручніший і надійніший, однак застосування Lightning обмежується власне продукцією компанії Apple і бренду Beats, який їй належить.

Ця особливість означає, що в якості органів управління в навушниках використовуються не традиційні кнопки, які потрібно натискати, а сенсори, що спрацьовують від дотику.

Сенсорне управління обходиться дещо дорожче кнопкового, однак має ряд переваг перед ним. По-перше, воно надає навушникам акуратного і технологічного зовнішнього вигляду, з мінімумом виступаючих частин. По-друге, завдяки відсутності рухомих частин сенсори більше надійні і компактні. По-третє, користуватися ними чисто фізично зручніше, особливо при невеликих розмірах навушників. Ці моменти особливо актуальні для «вух» формату true wireless (см «Тип кабелю»), тому саме у них найчастіше можна зустріти сенсорне управління. Втім, бувають і винятки з цього правила. Також зазначимо, що різниця в ціні між кнопками і сенсорами нерідко виявляється практично непомітною на тлі вартості навушників в цілому.

Наявність у навушників спеціального захисту від вологи й пилу; також у цьому пункті може уточнюватися рівень такого захисту згідно стандарту IP.

Далеко не всякі навушники із захистом від вологи допускають повне занурення у воду, проте в цьому разі це зазвичай і не потрібно — захист від води призначений здебільшого для безпечної експлуатації під час дощу (або під час занять спортом, коли користувач сильно потіє). А ось конкретний ступінь такого захисту в різних моделях може значно відрізнятися, і тут найзручніше оцінювати його за маркуванням IP. Таке маркування складається з букв IP і двох цифр; стійкість до вологи описує друга, остання цифра, і в сучасних навушниках можна зустріти такі варіанти:

— 2. Захист від вертикальних крапель води в робочому положенні й при відхиленні пристрою на кут до 15° від цього положення. Мінімальний показник, що дає змогу говорити про стійкість до дощу (однак без сильного вітру).
— 3. Захист від бризок, що падають вертикально або під кутом до 60° до вертикалі. Забезпечує стійкість до дощу середньої інтенсивності за умови сильного вітру.
— 4. Захист від бризок з будь-якого напрямку. Таким навушникам дощ середньої інтенсивності не страшний незалежно від сили вітру
— 5. Захист від водяних струменів з будь-якого напрямку. Дає змогу витримувати поєднання сильного вітру зі зливою.
— 6. Захист від сильних водяних струменів. Вважається мінімальним рівнем, що дає можливість безпечно плавати (з головою над поверхнею води) в навушниках.
— 7. Можливість короткочасного (не більше пів години) занурення під воду на невелику глибину (не більше 1 м); постійна робота в режимі занурення не передбачається. У таких навушниках можна вже не тільки плавати, але й занурюватися під воду на невелику глибину (занурюватися з головою), однак для повноцінного пірнання вони не підходять.
— 8. Найвищий рівень захисту від вологи, що зустрічається в сучасних навушниках (хоча в теорії є і більш високий, 9 рівень). Допускає тривале (більше 30 хв) занурення під воду на глибину 1 м і більше й навіть постійну роботу під водою. І хоча останнє для навушників не особливо актуально, проте подібний ступінь захисту дає можливість безпечно плавати й навіть пірнати. Однак варто враховувати, що конкретні обмеження щодо застосування таких навушників можуть бути різними, їх обов'язково потрібно уточнити за інструкцією.

Що стосується захисту від пилу (його позначає перша цифра в маркуванні IP), то його рівень в сучасних «вухах» вказується в основному в тих випадках, коли він відповідає рівню 4 (захист від предметів товщиною 1 мм і більше), 5 (допускається попадання деякої кількості пилу, що не впливає на роботу пристрою) або 6 (повний захист від пилу). Також відзначимо, що замість цієї цифри може стояти буква «Х» — наприклад, ІРХ7; це означає, що офіційна атестація на стійкість до пилу для цієї моделі не проводилася. Однак цю стійкість у багатьох випадках можна оцінити за ступенем захисту від вологи: так, пристрої з вологостійкістю на рівні 7 або 8 за визначенням не пропускають воду — а значить, пил їм також не страшний.

Загальна вага навушників; для моделей true wireless (див. «Тип кабелю») вказується вага кожного окремого навушника.

Цей параметр напряму пов'язаний з конструкцією (див. вище) і деякими особливостями функціоналу. Так, згадані true wireless пристрої виходять дуже легкими, їх вага не перевищує 25 г. Традиційніші внутрішньоканальні навушники та вкладиші можуть бути помітно важче — до 50 г для вкладишів і до до 100 г для більшості внутрішньоканальних. Накладні ж моделі в більшості своїй досить масивні: серед них чимало моделей вагою в 200 – 250 г, 250 – 300 г і навіть більше 300 г. Зазначимо, що значна вага для накладних вух нерідко є не недоліком, а перевагою: вона дає їм можливість надійніше триматися на голові, створює враження солідності і надійності, при цьому найчастіше не створює значних незручностей.

Серед комплектації варто виділити силіконові та поліуретанові насадки, актуальні для внутрішньоканальних навушників, насадки додаткової фіксації та завушні дужки для кращого кріплення у вусі, змінні амбушюри, додатковий кабель, донгл, адаптер для літака, кейс/футляр та док. Зустрічаються інші аксесуари. Докладніше про них:

— Силіконові насадки. Змінні насадки з силікону, які використовуються у внутрішньоканальних навушниках. Зазвичай до комплекту входять декілька насадок різного розміру, що дає можливість підлаштовувати навушники для конкретного користувача. Практичними перевагами силікону є м'якість, довговічність, загальна зручність і водночас невисока вартість.

— Поліуретанові насадки. Змінні насадки для внутрішньоканальних навушників, виготовлені зі спіненого поліуретану. Цей матеріал дещо дорожчий за силікон, він вимагає регулярного очищення і має менший термін придатності — зокрема через деформації у процесі зношування. З іншого боку, поліуретан ідеальний з точки зору акустики, саме такі насадки вважаються оптимальним вибором для шанувальників внутрішньоканальних «вух» із якісним зву...ком.

— Завушні дужки. Знімні пристосування, які призначені для додаткового закріплення кожного навушника на вусі. Відзначимо, що не варто плутати такі пристосування з завушними кріпленнями (див. вище). Головна різниця полягає в тому, що дужки застосовуються виключно в деяких моделях внутрішньоканальних навушників і вкладишів як додаткова опція. Іншими словами, носити такі навушники можна й без дужки, тоді як завушне кріплення зазвичай робиться незнімним і без нього в принципі не обійтися.

— Кейс (футляр) / чохол. Чохлами зазвичай називають м'які ганчіркові сумочки, вони оберігають «вуха» переважно від забруднень і займають мінімум місця. Кейси ж виготовляють із твердих матеріалів, вони трохи більш громіздкі, зате добре захищають від ударів, натисків і контактів з гострими предметами. У будь-якому разі комплектний чохол або футляр оптимально підходить для навушників і зручніший, ніж імпровізований захисний кожух.

— Кейс-зарядка. Кейс — футляр з твердого матеріалу — відіграє одночасно й роль зарядного пристрою. Ця функція дуже популярна в true wireless моделях (див. «Тип кабелю»). Кейс-зарядка зазвичай має власний акумулятор і вже від цього акумулятора заряджаються навушники; подібна конструкція забезпечує додаткову зручність відразу в декількох моментах. По-перше, кейс, по суті, виконує ще й функцію повербанка — автономного джерела живлення; ємність такого «повербанка» може бути різною, проте її зазвичай вистачає на декілька повних зарядок «вух» (детальніше див. «Ємність кейса»). По-друге, можливість заряджати навушники прямо в кейсі знижує ризик загубити їх. По-третє, сама по собі процедура такої зарядки досить зручна — достатньо підключити кабель до кейса.

— Кліпса для носіння. Кліпса, яка призначена для закріплення дроту на кишені, комірі, лацкані одягу тощо. Вона забезпечує додаткову зручність: завдяки кліпсі дріт не теліпається, знижується ймовірність зачепити його при необережному русі чи зачепитися за зовнішній предмет.

— Додатковий кабель. Додатковий кабель, що передбачений як доповнення до основного, може мати різні особливості й спеціалізацію. Так, комплектні кабелі можуть відрізнятися за довжиною, типом роз'єму, типом дроту, додатковим функціоналом (мікрофон, регулятор гучності) тощо. Ці подробиці в кожному разі варто уточнювати окремо. А тут відзначимо, що практично всі навушники з такою комплектацією мають знімний кабель (незнімний дріт має сенс доповнювати хіба що подовжувачем, а він вважається окремим аксесуаром — див. нижче).

— Подовжувач. Різновид додаткового кабелю, який призначений виключно для того, щоб збільшити загальну довжину дроту. Завдяки подовжувачу можна підлаштувати навушники під особливості ситуації: наприклад, «наростити» кабель, якщо потрібно переключитися з ноутбука на телевізор або стаціонарну аудіосистему.

— Адаптер для літака. Спеціалізований адаптер для використання навушників з розважальними системами сучасних авіалайнерів. У таких системах використовується особливий спосіб підключення навушників — через два роз'єми 3.5 мм (причому мова йде саме про класичні «вуха», без мікрофона). Моделі з традиційним одинарним штекером 3.5 мм можна підключати до такого виходу тільки через адаптер; такі адаптери першопочатково можуть входити до комплекту.

Цей список не є вичерпним, до комплекту також можуть входити й інші додаткові предмети.