Порівняння Canon EOS C100 Mark II vs Canon EOS C300

Найбільша частота зміни кадрів, що забезпечується камерою під час зйомки відео. Мінімальною частотою для нормального перегляду вважаються класичні 24 к/с, застосовувані в кінематографі. Водночас більшість сучасних відеокамер здатні забезпечувати до 50 – 60 к/с, а для ефекту сповільненої руху можуть застосовуватися ще більш високі частоти.

На практиці даний показник важливий насамперед під час зйомки динамічних сцен. Чим вище частота кадрів — тим більш рівним буде виглядати в кадрі швидкий рух, тим менше в ньому буде ривків і тим приємніше буде загальне враження від зображення. Зворотною стороною цього є збільшення об'єму записуваних файлів (за інших рівних умов). Тому частота кадрів може робитися регульованою — щоб оператор міг вибирати оптимальний варіант для конкретної ситуації.

Формати відеофайлів, які камера може використовувати для зберігання записаних матеріалів. Якщо Ви хочете переглядати ці матеріали за допомогою окремого програвача (плеєра, медіацентру тощо) — варто переконатися, що цей програвач підтримує відповідні формати, інакше може знадобитися конвертація.

Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.

Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення в основному для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.

Предустановки і режими налаштування балансу білого, передбачені в камері.

Баланс білого — це характеристика, що описує особливості освітлення сцени, що знімається, та викривлення, які це освітлення вносить у сприймані камерою кольору. Її застосування пов'язано з тим, що сучасні цифрові матриці нездатні самостійно підлаштовуватися під різні джерела світла, як це робить людське око. На практиці це означає, що один і той самий предмет, відзнятий під освітленням з різною колірною температурою (наприклад, під «теплою» лампою розжарювання і «холодної» люмінесцентною лампою), без підстроювання буде виглядати по-різному. Щоб уникнути цього і застосовується налаштування балансу білого.

Основні варіанти такої установки, що застосовуються в сучасних камерах, такі:

— Авто. Згідно з назвою, в такому режимі електроніка камери самостійно оцінює специфіку освітленості сцени, що знімається, і вносить відповідні поправки в передачу кольору. Таке регулювання найбільш зручна для оператора, оскільки не потребує від нього ніяких додаткових дій — все робить автоматика. Водночас жодна подібна система налаштування не ідеальна, і не завжди забезпечує 100% відповідність балансу білого поточній обстановці. Тому навіть у найпростіших моделях зразок кишенькових (див. «За напрямом») даний варіант рідко є єдиним, не кажучи вже про професійній техніці.

— Предустановки. Можливість вибору балансу білого з декількох варіантів, що відповідають стандартним умова...м зйомки — наприклад, «сонячний день», «хмарно», «люмінесцентна лампа», «лампа розжарювання» і т. ін. Така система досить проста навіть для недосвідчених користувачів і в той самий час досить надійна і універсальна, хоча конкретні її можливості безпосередньо залежать від кількості передустановок.

— Ручний. Ручне налаштування балансу білого передбачає, що оператор сам «підказує» камері, який об'єкт вважати чисто білим — на підставі цього електроніка і вираховує характеристики освітлення (на відміну від автоматичного режиму, коли еталонний об'єкт теж визначається без участі користувача). Простіше всього використовувати для цього звичайний аркуш паперу, але процедура працює і з нейтрально-сірими предметами. Ручний режим дозволяє дуже точно виставити баланс білого для конкретної знімається сцени, проте він потребує певного часу і відповідних навичок — а тому застосовується в основному в професійних відеокамерах.

— Регулювання температури. Дана функція дозволяє задати конкретне значення колірної температури джерела світла (в кельвінах) — саме цій температурі і буде відповідати баланс білого при зйомки. Такий формат налаштування швидше і зручніше, ніж ручний, але не отримав широкого розповсюдження. Пов'язано це з тим, що він добре підходить лише для студійних умов, де точно відомі характеристики кожного джерела світла — в інших випадках ручна настроювання зазвичай надійніше.

Можливість здійснення фотозйомки безпосередньо під час запису відео. Зазвичай вона реалізується за рахунок окремої кнопки, при натисканні якої камера фіксує видиме зображення як фото, не перериваючи відеозйомки.

Зрозуміло, сучасні технології дають змогу зберігати окремі кадри і з уже готового відео, однак одночасна фотозйомка вигідно відрізняється двома моментами. По-перше, роздільна здатність картинки в режимі фото часто буває вище, ніж під час відеозапису, а по-друге, процедура обробки фотознімку відрізняється від способу обробки відеокадрів і дозволяє отримати більш якісне зображення. Так що якщо Вам необхідна можливість виділити окремі миті в знімаються події — має сенс вибрати модель саме з цією функцією.

Розмір власного дисплея відеокамери по діагоналі в дюймах. Чим більший дисплей — тим більше буде і зображення на ньому, тим простіше буде працювати з екраном як в процесі зйомки, так і під час перегляду відзнятих матеріалів. З іншого боку, великий екран відповідним чином позначається на габаритах самої камери, для роботи з кадром великі розміри не потрібні, а переглядати відзняте всяко зручніше на повнорозмірному пристрої на зразок телевізора. З урахуванням цього у більшості сучасних моделей встановлюються дисплеї з діагоналлю близько 2 – 3,5"; більш великі екрани зустрічаються надзвичайно рідко — навіть в професійних камерах (див. «За напрямом»), для яких компактність не є пріоритетом.

Типи карт пам'яті, підтримувані відеокамерою. У сучасних моделях можуть зустрічатися такі варіанти:

— SD (SDHC, SDXC). Найпопулярніший формат карт пам'яті для різної електроніки, включаючи відеокамери. Оригінальний стандарт SD дозволяє створювати накопичувачі до 4 ГБ, наступний за ним SDHC до 32 ГБ, а його спадкоємець SDXC — до 2 ТБ. Зчитувальні пристрої під певний стандарт сумісні з більш ранніми версіями карт, але не навпаки: наприклад, камера з підтримкою SD HC зможе працювати і з звичайним SD, але не з SD XC. Картки цих типів можуть відповідати різним класам швидкості. Детальніше ці класи описані в спеціальних джерелах, тут же відзначимо, що для запису відео Full HD мінімальним придатним варіантом вважається клас 4. І в будь-якому разі швидкість роботи карти не повинна бути нижче швидкості запису відео, забезпечуваною відеокамерою (див. вище) — інакше пристрій просто не зможе нормально функціонувати. Також варто сказати, що досить великий розмір карт SD (32х24 мм) створює труднощі для їх використання в портативних пристроях; для вирішення проблеми з'явився стандарт microSD (див. нижче).

— microSD. За внутрішнім устроєм такі карти повністю аналогічні описаним вище SD і відрізняються від них лише зменшеними розмірами — 15х11 мм. Це дозволяє застосовувати їх навіть в найбільш сучасних компактних пристроях, однак при рівному об'ємі такі карти обходяться дорожче своїх повнорозмірних аналогів, а розміри більшості сучасних відеокамер дають...змогу застосовувати звичайні SD. Тому даний варіант зустрічається лише там, де компактні розміри мають вирішальне значення — насамперед серед кишенькових моделей (див. «За напрямом»). Карти microSD також мають модифікації HC і XC і діляться на класи швидкості; вони можуть використовуватися в картридерах SD при застосуванні найпростіших адаптерів, а інколи й взагалі без них.

— MMC. Стандарт, багато в чому схожий з SD — аж до того, що такі карти повністю сумісні з SD-картрідерами за розмірами і контактам. Ємність MMC до 64 ГБ, щоправда, працюють вони дещо повільніше. Через це «в чистому вигляді» цей стандарт практично не використовується, його підтримка зазвичай поєднана з підтримкою більш популярного SD.

— MS (MemoryStick). Фірмовий стандарт, створений Sony, використовується в основному в техніці цієї компанії, включаючи відеокамери. Існує безліч різновидів таких носіїв, і далеко не всі з них взаємно сумісні. Карти MS коштують досить дорого і не так універсальні, як SD, тому багато камери з їх підтримкою здатні працювати і з SD.

— CompactFlash (CF). Стандарт, першопочатково створений для професійної фотозйомки; серед відеокамер також використовується в моделях професійної спрямованості (див. «За напрямом»). Карти CF відрізняються непоганий ємністю (до 128 ГБ) і високою швидкістю роботи; їх головним недоліком є великі розміри, що обмежують застосування в компактній техніці. Існує два формату CF Type I і Type II; карти другого типу швидше, але не підходять до картридерам першого типу через більшої товщини.

— SxS. Стандарт, створений Sony і SanDisk спеціально для професійних відеокамер і кінокамер, застосовується в пристроях топового класу. Подібні карти відрізняються високою швидкістю роботи завдяки тому, що використовують підключення за стандартом PCI Express; а їх форма допускає можливість установки прямо в слот ExpressCard на комп'ютері або ноутбуці. Максимальна ємність таких носіїв — 32 ГБ.

— P2. Фірмовий стандарт, створений Panasonic виключно для професійної відеозапису. Всередині карта P2 являє собою масив з 4 SD-накопичувачів, а зовні ідентична комп'ютерної карти PCMCIA і може встановлюватися прямо у відповідний слот. Об'єм таких носіїв — до 64 ГБ.

— Компонентний. Інтерфейс для передачі відеосигналу в аналоговому форматі, з поділом «картинки» на три компоненти (звідси і назва) і передачею кожного з компонентів по окремому дроту. За рахунок цього забезпечується досить висока якість зображення і хороша пропускна здатність: компонентний інтерфейс за якістю перевершує S-Video і придатний навіть для роботи з високою роздільною здатністю (HD). З іншого боку, він не передбачає роботи з аудіо — так що, якщо Ви хочете чути звук, доведеться потурбуватися окремим каналом для його передачі. На стаціонарній відеотехніки для компонентного підключення зазвичай використовуються три окремих роз'єму RCA («тюльпан»), такий же формат може застосовуватися в професійних відеокамерах, а ось в аматорських моделях (див. «За призначенням») компонентний вихід має компактну конструкцію у вигляді гнізда mini-jack 3,5 мм

— USB. Універсальний інтерфейс, що застосовується в комп'ютерній техніці для підключення різної зовнішньої периферії. Поширений надзвичайно широко, є в абсолютній більшості сучасних настільних ПК і ноутбуків. При підключенні до комп'ютера по USB відеокамера також працює як периферійний пристрій. Найпопулярніше використання такого підключення — копіювання відзнятих матеріалів, однак воно може передбачати й інші можливості, залежно від моделі: дистанційне керування камерою, оновлення прошивки, потокова трансляція через...USB, робота в режимі вебкамери (див. «Функції і можливості»). Крім того, саме цей інтерфейс застосовується для прямого копіювання на HDD (див. там само); в цьому випадку камера відіграє роль керуючого пристрою, а накопичувач — периферійного.

— HDMI. Високошвидкісний цифровий інтерфейс для передачі відео - та аудіосигналу по одному кабелю. Має достатню пропускну здатність для роботи з відео високої роздільної здатності і багатоканальним звуком. Вихід HDMI у відеокамері дуже зручний для використання її в ролі зовнішнього плеєра при перегляді відзнятих матеріалів: переважна більшість сучасних телевізорів і моніторів мають хоча б один вхід цього стандарту. Так і в інший відеотехніки він широко поширений.

— S-Video. Інтерфейс для передачі відеосигналу в аналоговому форматі. Як і компонентне підключення (див. вище), цей стандарт не працює з аудіо і використовує роздільне передачу компонентів сигналу — проте в даному випадку цих компонентів 2, а не 3. Це, з одного боку, дещо знижує якість «картинки», з іншого — дозволяє використовувати один кабель і один роз'єм замість трьох. А ось з істотних недоліків S-Video варто відзначити неможливість роботи з HD — пропускної здатності вистачає тільки на сигнал стандартного роздільної здатності.

— IEEE 1394. Також відомий у побуті як FireWire. Хоча зараз IEEE 1394 є досить універсальним інтерфейсом, що застосовуються в комп'ютерній техніці, першопочатково він використовувався саме у відеокамерах — насамперед для «захоплення» відео з магнітної стрічки з конвертацією до файлів. Це застосування актуально і зараз — практично всі камери з miniDV (див. «Тип носія») мають такий вихід, зустрічається він і серед інших пристроїв, переважно професійних (див. «За напрямом»). Підключення по FireWire може забезпечувати і інші можливості — аналогічні описаним вище USB.

— SDI. Цифровий інтерфейс, використовуваний для передачі відео і звуку, а також службової інформації. Пропускна здатність SDI трохи нижче, ніж у HDMI, але з низки причин він значно краще підходить для професійного застосування і досить широко використовується у відповідній відеотехніки, включаючи камери. А ось у аматорські моделі (див. «За напрямом») виходи цього стандарту не встановлюються.

— AV-вихід. Роз'єм для передачі відео і аудіо в аналоговому форматі. Цей інтерфейс також називають «композитним», але класичний композитний вхід або вихід використовує кілька роз'ємів RCA (один під відео і один для монофонічного звуку або два — для стерео). У відеокамерах ж даний інтерфейс зазвичай виконується у вигляді гнізда 3.5 мм (mini-jack), а для підключення до повнорозмірної відеотехніки використовуються відповідні кабелі. Головною перевагою AV-виходу перед іншими аналоговими стандартами (компонентним і S-Video, див. вище) є можливість одночасної передачі відео і звуку. Водночас за якістю зображення він програє згаданими варіантами через те, що всі компоненти відео передаються по одному кабелю і стійкість до перешкод невисока.

— Вхід під мікрофон. Роз'єм для підключення до відеокамери зовнішнього мікрофона. Ця функція незамінна в тих випадках, коли мікрофон необхідно розмістити на деякому віддаленні від камери — наприклад, під час зйомки телепрограм або репортажів. В професійних моделях (див. «За напрямом») таких входів може бути кілька, і вони можуть застосовуватися також для багатоканального запису звуку та інших спеціалізованих завдань. Зазначимо, що мікрофонні роз'єми стандарту XLR зазначаються в нашому каталозі окремо (див. нижче).

— XLR вхід мікрофона. Наявність в конструкції камери як мінімум одного входу під зовнішній мікрофон, використовує роз'єм XLR. Роль зовнішнього мікрофона докладно описана вище. Що стосується XLR, то він являє собою інтерфейс, широко застосовуваний у професійній аудіо - і відеотехніки, включаючи камери. Головною його особливістю є можливість т. зв. балансного підключення; підключення відрізняється високою стійкістю до перешкод навіть при великій довжині кабелів і добре підходить для роботи з високоякісними мікрофонами. Сам роз'єм має досить великі розміри, але з урахуванням габаритів професійних відеокамер це не є недоліком. Варто відзначити, що через один вхід XLR передається 1 канал звуку, тому їх може передбачатися кілька — зазвичай два, для стерео запису.

— Вихід на навушники. Наявність в конструкції відеокамери виходу на навушники. Основне призначення цієї функції — прослуховування звуку, який супроводжує відзняте відео. Навушники зазвичай забезпечують більш високу якість, ніж вбудований динамік (див. «Функції і можливості»), а в деяких ситуаціях вони ще й значно зручніше — наприклад, в шумному місці, або навпаки, коли потрібно дотримуватись тиші. Ще одне призначення навушників — контроль характеристик звуку прямо в процесі запису, але ця можливість зазвичай зустрічається в професійних моделях (див. «За напрямом»). Найчастіше в якості роз'єму застосовується стандартне гніздо під mini-jack 3.5 мм, але зустрічаються й інші варіанти; всі вони включені в даний пункт — крім описаного нижче XLR.

— Вихід на навушники XLR. Наявність у відеокамері виходу для навушників, використовує роз'єм XLR. Особливості самого роз'єму детально описані вище в п. «XLR вхід мікрофона», а роль навушників — у п. «Вихід на навушники». Водночас відзначимо, що XLR, будучи професійним інтерфейсом, призначений не стільки для прослуховування записаних матеріалів, скільки для інших, більш серйозних завдань, зокрема, стеження за звуком у процесі зйомки.

Час автономної роботи відеокамери від повністю зарядженого штатного акумулятора. Зазвичай, в характеристиках вказують час роботи в режимі запису, але в ідеальних умовах — без використання додаткових функцій на зразок трансфокатора, підсвічування і т. ін., які теж «з'їдають» заряд. А за наявності видошукача (див. «Функції і можливості») зазвичай вказується час зйомки через це пристосування, а не через зовнішній дисплей. Тому на практиці час роботи від акумулятора може бути менше, але загалом даний параметр цілком наочно описує можливості тієї чи іншої камери, і різні моделі цілком можна порівнювати з нього.

Зазначимо, що для багатьох камер випускаються, крім штатних, також «посилені» акумулятори, які дозволяють збільшити автономність у 2-3 рази. Тому, якщо у вибраній моделі Вас не влаштовує час роботи, має сенс поцікавитися наявністю у продажу таких батарей.