Порівняння LG 24MT49DF 24 " vs LG 24MT49VF 24 "

Максимальна яскравість зображення, забезпечувана екраном телевізора.

Зображення на екрані повинно бути досить яскравим для того, щоб для його розгляду не доводилося надмірно напружувати очі. Однак і занадто висока яскравість небажана — вона теж буде призводити до стомлення. При цьому оптимальний рівень яскравості залежить від навколишніх умов: чим інтенсивніше навколишнє світло — тим яскравіше повинен бути і екран телевізора. Так, у сонячний день екран, можливо, доведеться «викрутити» на максимум, а ввечері, при приглушеному світлі, більш комфортним буде порівняно тьмяне зображення. Крім того, зазначимо, що для великих екранів вимагається більш висока яскравість, оскільки вони розраховані на більшу відстань до глядача.

Таким чином, чим вище число в даному пункті — тим більший запас по яскравості має дана модель, тим краще вона покаже себе при інтенсивному зовнішньому освітленні. Найменшим показником, достатнім для більш-менш комфортного перегляду в будь-яких умовах, вважається 300 кд/м² для моделей з діагоналлю до 32", 400 кд/м² для моделей в діапазоні 32 – 55" і 600 кд/м² для великих екранів на 60" і більше. При цьому запас по яскравості в будь-якому разі зайвим не буде. А ось при менших показниках, можливо, для комфортного перегляду доведеться кілька затемнювати кімнату.

Рівень статичної контрастності, забезпечуваною екраном телевізора.

Контрастність у загальному значенні — це співвідношення яскравості між максимально яскравим білим і максимально темним чорним кольором, який здатний видати екран. За інших рівних умов чим вище контрастність екрану — тим краще якість передачі кольору і деталізація, тим менша ймовірність, що на занадто яскравих або занадто темних ділянках зображення неможливо буде розглянути деталі. Статична ж контрастність описує максимальну різницю яскравості, досяжну в межах одного кадру, без зміни яскравості зображення — в цьому полягає її відмінність від динамічної контрастності (див. нижче).

Значення статичної контрастності значно нижче, ніж у динамічної, однак ця характеристика є найбільш «чесною». Саме від неї залежать властивості зображення, видимого на екрані в конкретний момент, саме вона описує базові властивості екрану, без урахування програмних засобів, передбачених виробником у «начинці» телевізора.

Рівень динамічної контрастності, забезпечуваною екраном телевізора.

Контрастність у загальному значенні — це співвідношення яскравості між максимально яскравим білим і максимально темним чорним кольором, який здатний видати екран. За інших рівних умов чим вище контрастність екрану — тим краще якість передачі кольору і деталізація, тим менша ймовірність, що на занадто яскравих або занадто темних ділянках зображення неможливо буде розглянути деталі. Формально основною характеристикою екранів вважається статична контрастність (див. вище), проте навіть у прогресивних матрицях вона відносно невисока. Тому виробники пішли на хитрість, ввівши в обіг таку характеристику, як «динамічна контрастність».

Динамічна контрастність — це різниця між найяскравішим білим кольором на максимальних налаштуваннях яскравості екрану і самим темним чорним на мінімальних. Значення такої контрастності можуть бути вражаючими — набагато вище статичної — проте досягти таких показників у межах одного кадру неможливо, і динамічна контрастність вказується швидше в рекламних цілях, ніж для опису реальних характеристик екрану. Тим не менше, не можна сказати, що цей показник абсолютно не пов'язаний з реальністю. Річ у тім, що в багатьох телевізорах використовується автоматичне управління яскравістю, змінює налаштування залежно від особливостей зображення. Таке управління ґрунтується на тому, що при відображенні яскравих сцен нема чого забезпечувати глибокий рівень чорного кольору, а в т...емних не потрібна висока яскравість світлих ділянок — такі особливості людського ока. Це означає, що на яскравих сценах можна підвищувати загальну яскравість, а на темних — знижувати; максимальний перепад яскравості, досяжний у такому режимі роботи, якраз і описується динамічною контрастністю.

Час відгуку можна описати як максимальний час, необхідний кожному пікселю екрана для зміни яскравості, іншими словами — найбільший час від надходження на піксель управляючого сигналу до перемикання його в заданий режим. Фактичний час перемикання може бути і менше, якщо яскравість змінюється незначно, він може обчислюватися мікросекундами. Однак значення має саме найбільший час — він описує гарантовану швидкість спрацьовування кожного пікселя.

З часом відгуку безпосередньо пов'язана насамперед частота зміни кадрів (див. відповідний пункт): чим менше час відгуку – тим більшу частоту кадрів можна забезпечити на цій матриці. Втім, фактична швидкість зміни кадрів може бути і менше теоретичного максимуму, все залежить від «начинки» телевізора. Також відзначимо, що загальна якість зображення в динамічних сценах залежить передусім від частоти кадрів. Тому можна сказати, що час відгуку є допоміжним параметром: звичайному користувачеві ці дані потрібні вкрай рідко, а в характеристиках вони наводяться в основному в рекламних цілях.

Найбільша частота зміни кадрів, що підтримується телевізором.

Зазначимо, що в даному разі мова йде саме про власну частоту кадрів екрану, без додаткового оброблення зображення (див. «Індекс динамічних сцен»). Ця частота має бути не нижче, ніж швидкість зміни кадрів у відтворюваному відео — інакше можливі ривки, перешкоди та інші неприємні явища, що погіршують якість картинки. Крім того, чим вище частота кадрів — тим більш плавним і згладженим буде виглядати рух в кадрі, тим краще буде деталізація рухомих предметів. Проте тут варто відзначити, що швидкість відтворення нерідко обмежується властивостями контенту, а не характеристиками екрану. Приміром, фільми нерідко записуються з частотою 30 к/с, а то і 24 – 25 к/с, тоді як більшість сучасних телевізорів підтримує частоти 50 або 60 Гц. Цього достатньо навіть для перегляду висококласного контенту в роздільній здатності HD (швидкості вище 60 к/с у такому відео зустрічаються вкрай рідко), проте на ринку зустрічаються і більш «швидкі» екрани: на 100 Гц, 120 Гц і 144 Гц. Подібні швидкості, зазвичай, свідчать про досить високий клас екрана, також вони нерідко передбачають застосування різних технологій, покликаних поліпшити якість динамічних сцен.

Індекс динамічних сцен (ІДС), забезпечуваний екраном телевізора.

ІДС — досить специфічний параметр, який можна назвати «видима частота кадрів». Його поява пов'язана з тим, що для динамічних сцен вкрай бажана висока швидкість зміни кадрів — вона забезпечує плавність зображення і хорошу деталізацію рухомих об'єктів. Однак з технічних причин у більшості екранів неможливо досягти показників вище 200 Гц. Для того, щоб виправити ситуацію, виробники застосовують спеціальні технології, що створюють ефект збільшення частоти кадрів.

Такі технології можуть мати різні назви, проте принцип роботи у них один — вставка додаткових кадрів між «власними» кадрами відео, що відтворюється. А індекс динамічних сцен описує загальну ефективність такої технології, використовуваної в телевізорі. Приміром, ІДС 200 Гц означає, що якість зображення на екрані приблизно відповідає частоті кадрів 200 Гц, хоча реальна швидкість зміни кадрів нерідко становить 50 – 60 Гц.

У найбільш прогресивних моделях індекс динамічних сцен може становити до 3000 Гц, а телевізорами з високим індексом динамічних сцен вважаються варіанти з показником понад 3000 Гц. Проте варто відзначити, що подібні характеристики є скоріше рекламним ходом, ніж реальною перевагою: фактично порогом для людського сприйняття є 400 – 500 Гц, подальше підвищення ІДС не дає явно видимого поліпшення зображення.

Види цифрових тюнерів (приймачів), передбачених у конструкції телевізора.

Подібні тюнери необхідні для прийому цифрового телемовлення; при цьому для нормальної роботи стандарт мовлення повинен відповідати типу тюнера (за окремими винятками, див. нижче). Зазначимо, що приймачі випускаються і у вигляді окремих пристроїв; однак простіше (а нерідко і дешевше) відразу придбати телевізор з вбудованим тюнером потрібного формату. В сучасних ТБ можна зустріти ефірні тюнери DVB-T2, кабельні DVB-C і супутникові DVB-S і DVB-S2, ось їхні основні особливості:

— DVB-T2 (ефірне). Основний сучасний стандарт цифрового ефірного мовлення. Таке мовлення має цілу низку переваг перед традиційним аналоговим: воно дозволяє передавати більш високий роздільна здатність і багатоканальне аудіо, з кращою якістю звуку і картинки, причому ця якість повністю зберігається до тих пір, поки сигнал не ослабне до критичного рівня. Проте в деяких країнах цифрове ефірне мовлення лише вводиться в експлуатацію, так що наявність DVB-T2 покриття у вашому регіоні не завадить уточнити окремо.

— DVB-C (кабельне). Основний сучасний стандарт цифрового мовлення в кабельних мережах. Незважаючи на появу більш прогресивного DVB-C2, все ще продовжує широко застосовуватися, і, швидше за все, ця ситуація ще довго не зміниться.

— DVB-S (супутникове). Пе...рше покоління цифрового стандарту DVB для супутникового мовлення. В наш час зустрічається порівняно рідко в зв'язку з появою більш досконалого DVB-S2, який до того ж зворотно сумісний з оригінальним DVB-S.

— DVB-S2 (супутникове). Найбільш прогресивний і популярний з сучасних стандартів цифрового супутникового мовлення. Будучи спадкоємцем DVB-S, зберіг сумісність з них; тому виробники нерідко обмежуються встановленням в свої телевізори лише тюнера DVB-S2 — він дозволяє приймати обидва основних формату супутникового мовлення.

Електрична потужність, штатно споживана телевізором. Даний параметр сильно залежить від діагоналі екрана і потужності звуку (див. вище), проте він може визначатися іншими параметрами — насамперед додатковими функціями і технологіями, реалізованими в конструкції. Варто відзначити, що більшість сучасних LCD-телевізорів досить економічні, і найчастіше даний параметр не відіграє суттєвої ролі — здебільшого енергоспоживання складає порядку декількох десятків ватів. І навіть великі моделі з діагоналлю 70 – 90" споживають близько 200 – 300 Вт — це можна порівняти з системним блоком малопотужного настільного ПК.