Порівняння LG 24MT49S 24 " vs Samsung UE-22H5600 22 "

Оптимальний розмір телевізора залежить в першу чергу від відстані, з якої його планується дивитися. При надто маленькій діагоналі на екрані буде важко розглянути деталі, доведеться напружуватися; при занадто великій – зображення буде набагато більшим, ніж поле зору, що теж небажано. Найкращим варіантом вважається ситуація, коли відстань до телевізора відповідає 3 – 4 його діагоналям: наприклад, для розміру в 32" (80 см) дистанція, що рекомендується, складе близько 2,5 – 3 м.

Розмір діагоналі екрана впливає як на вартість телевізора, так і на його загальне оснащення. Так, серед моделей розміром менше 32" часто зустрічаються телевізори без Smart TV та інших розширених можливостей; телевізори на 32 – 55" можуть бути як досить простими, так і прогресивними; а великий екран, більше ніж на 55", здебільшого поєднується з широкою додатковою функціональністю.

Зараз на ринку представлені такі популярні діагоналі: 32", 39 – 40", 43", 49", 49 – 50", 55", 65", 75" і більше 80".

Тип матриці, що використовується в телевізорі. Серед них найбільшої уваги заслуговують OLED, QLED, QD-OLED та NanoCell, які зустрічаються у телевізорах відповідної цінової категорії. Тепер детальніше про кожну з них і про інші класичні варіанти:

— OLED. Телевізори з екранами, що використовують органічні світлодіоди. Такі світлодіоди можуть застосовуватися як для підсвічування традиційної LCD-матриці, так і як елементи, з яких будується екран. У першому варіанті перевагами OLED перед традиційним LED-підсвічуванням є компактність, надзвичайно невисоке енергоспоживання, рівномірність підсвічування, а також відмінні показники яскравості та контрастності. А в матрицях, що повністю складаються з OLED, ці переваги виражені ще яскравіше. Головні недоліки OLED-телевізорів – висока ціна (яка, втім, постійно знижується в міру розвитку та вдосконалення технології), а також схильність органічних пікселів до вигоряння при тривалій трансляції статичних зображень або картинки зі статичними елементами (логотип телеканалу, інформаційна панель тощо).

— QLED. Телевізори з екранами, що використовують технологію «квантових точок» — QLED. Від звичайних LED-матриць такі екрани відрізняються конструкцією підсвічування: багатошарові світлофільтри у такому підсвічуванні замінені на тонкоплівкове світлопропускаюче покриття на основі нан...очастинок, а традиційні білі світлодіоди — на сині. Це дає змогу досягти значного збільшення яскравості і насиченості кольорів одночасно з підвищенням якості кольоропередачі, до того ж зменшує товщину і знижує енергоспоживання екрану. Недолік QLED-матриць традиційний – висока ціна.

— QD-OLED. Своєрідний гібридний варіант матриць, що поєднують в одному флаконі «квантові точки» (Quantum Dot) та органічні світлодіоди (OLED). Модифікація QD-OLED була представлена компанією Samsung під завісу 2021 у відповідь на прогресивні OLED-панелі від LG. Технологія взяла краще у QLED і OLED: в її основу лягли сині світлодіоди, пікселі, що самосвітяться (замість зовнішнього підсвічування) і «квантові точки», які відіграють роль кольорових світлофільтрів, але в той же час практично не послаблюють світло (на відмінність від традиційних світлофільтрів) . Завдяки використанню низки прогресивних рішень творцям вдалося досягти дуже вражаючих характеристик, що помітно перевершують багато інших OLED-матриці. Серед них — висока пікова яскравість від 1000 ніт (кд/м²), відмінні показники контрастності та глибини чорного, а також охоплення кольорів понад 90 % за стандартом BT.2020 та понад 120 % за DCI-P3. Зустрічаються такі матриці переважно у флагманських ТВ-панелях.

— IPS. Тип матриці, першопочатково розроблений у розрахунку на високу якість кольоропередачі. І дійсно, IPS-екрани видають яскраві та насичені кольори, мають гарне колірне охоплення, демонструють великі кути огляду. Від початку недоліком даної технології був невисокий час відгуку, однак у сучасних модифікаціях IPS цей момент практично усунений. Матриці цього типу користуються значною популярністю в прогресивному бюджетному і середньому ціновому сегменті ТВ-панелей.

— *VA. В даному випадку мається на увазі один із різновидів матриць типу VA (Vertical Alignment) – MVA, PVA, Super PVA тощо. Конкретні різновиди можуть дещо відрізнятися за властивостями, проте вони мають спільні риси. По суті, матриці *VA є доступнішою альтернативою IPS-панелям: вони коштують відносно недорого, забезпечують досить непогану кольоропередачу і кути огляду до 178°. Головний недолік подібних екранів – великий час відгуку, однак у сучасних моделях він практично усунений завдяки постійному вдосконаленню технології. Матриці *VA застосовуються в телевізорах, що позиціонуються як функціональні та водночас доступні моделі.

— PLS. Фактично – один з різновидів описаних вище IPS-матриць, розроблений компанією Samsung. За заявою виробника, в таких матрицях вдалося досягти більш високої яскравості та контрастності, ніж у традиційних IPS, а також трохи знизити вартість.

— NanoCell. Матриця заснована на квантових точках. Цей різновид матриць використовується в телевізорах компанії LG і вперше був представлений в 2017 році. Матриці NanoCell використовують структуру класичних РК-дисплеїв. Але на відміну від останніх, вони використовують так звані квантові точки замість класичного загального фонового підсвічування, які забезпечують монохроматичне світло. Технологія NanoCell дає змогу знизити енергоспоживання, разом з тим підвищуються охоплення кольорів і кут огляду. Варто окремо відзначити, що матриці NanoCell не єдині, що використовують технологію квантових точок. Аналогічні рішення пропонують: Samsung (матриця QLED), Sony (матриця Triluminos), Hisense (ULED).

Власна роздільна здатність екрана — розмір у пікселях по горизонталі й вертикалі. За інших однакових умов вища роздільна здатність забезпечує кращу якість зображення, однак такий екран коштує дорожче й вимагає відповідного контенту.

Набір роздільних здатностей, які зустрічаються в сучасних телевізорах, досить великий, проте їх можна розділити на декілька умовних груп: HD, Full HD, Ultra HD 4K, Ultra HD 5K і Ultra HD 8K. Ось головні особливості кожного варіанта:

— HD. Екрани, які розраховані на стандарт HD 720p. Штатний розмір кадру в такому відео — 1280x720, проте з низки причин більшість HD-телевізорів має дещо великі розміри — 1366х768. Крім того, до цієї категорії прийнято відносити моделі з роздільною здатністю від 1280х768 до 1680х1050, а також, із деякими зауваженнями, екрани 1024х768. Загалом роздільні здатності стандарту HD 720p притаманні переважно для недорогих телевізорів із відносно невеликими екранами.

— Full HD. Телевізори, які розраховані на відео стандарту Full HD 1080p, із розміром кадру 1920х1080. Більшість моделей із цієї категорії мають саме таку роздільну здатність екрана 1920х1080; помітно рідше зустрічаються інші варіанти — зокрема, 1920х1200 і 2560х1080. Загалом екрани Full HD дають непогану деталізацію при порівняно невисокій вартості, завдяки чому вони надзвичайно популярн...і в моделях середнього класу й недорогих великоформатних телевізорах.

— Ultra HD 4K. Сам собою цей формат передбачає різні варіанти за роздільними здатностями, однак для телевізорів фактичним стандартом є 3840х2160, інші варіанти майже не зустрічаються. Загалом це доволі висока роздільна здатність, яка притаманна переважно для моделей преміумкласу; загальною особливістю таких моделей є великий розмір — від 40" і більше.

— Ultra HD 5K. Формат зображення Ultra HD, більш прогресивний, ніж 4K, проте в телевізорах зустрічається вкрай рідко — зазвичай це дуже широкоформатні моделі з роздільною здатністю 5120х2160.

— Ultra HD 8K. Стандарт, який передбачає розмір близько 8 тис. пікселів по горизонталі; один із варіантів такої роздільної здатності, яка зустрічається в телевізорах — 7680х4320. Таким чином UHD 8K удвічі перевершує 4K за розміром кожної сторони й учетверо — за загальною кількістю пікселів, що дає змогу досягти надзвичайно чіткого й деталізованого зображення. З іншого боку, такі екрани обходяться дуже дорого, притому що в наш час більш скромний 4K уже вважається дуже прогресивним стандартом. До того ж, існує не так багато відеопристроїв і контенту, що відповідають цьому стандарту. Тому 8K-телевізори поки зустрічаються вкрай рідко, здебільшого це висококласні флагманські моделі з діагоналлю не менше 65".

Максимальна яскравість зображення, забезпечувана екраном телевізора.

Зображення на екрані повинно бути досить яскравим для того, щоб для його розгляду не доводилося надмірно напружувати очі. Однак і занадто висока яскравість небажана — вона теж буде призводити до стомлення. При цьому оптимальний рівень яскравості залежить від навколишніх умов: чим інтенсивніше навколишнє світло — тим яскравіше повинен бути і екран телевізора. Так, у сонячний день екран, можливо, доведеться «викрутити» на максимум, а ввечері, при приглушеному світлі, більш комфортним буде порівняно тьмяне зображення. Крім того, зазначимо, що для великих екранів вимагається більш висока яскравість, оскільки вони розраховані на більшу відстань до глядача.

Таким чином, чим вище число в даному пункті — тим більший запас по яскравості має дана модель, тим краще вона покаже себе при інтенсивному зовнішньому освітленні. Найменшим показником, достатнім для більш-менш комфортного перегляду в будь-яких умовах, вважається 300 кд/м² для моделей з діагоналлю до 32", 400 кд/м² для моделей в діапазоні 32 – 55" і 600 кд/м² для великих екранів на 60" і більше. При цьому запас по яскравості в будь-якому разі зайвим не буде. А ось при менших показниках, можливо, для комфортного перегляду доведеться кілька затемнювати кімнату.

Рівень статичної контрастності, забезпечуваною екраном телевізора.

Контрастність у загальному значенні — це співвідношення яскравості між максимально яскравим білим і максимально темним чорним кольором, який здатний видати екран. За інших рівних умов чим вище контрастність екрану — тим краще якість передачі кольору і деталізація, тим менша ймовірність, що на занадто яскравих або занадто темних ділянках зображення неможливо буде розглянути деталі. Статична ж контрастність описує максимальну різницю яскравості, досяжну в межах одного кадру, без зміни яскравості зображення — в цьому полягає її відмінність від динамічної контрастності (див. нижче).

Значення статичної контрастності значно нижче, ніж у динамічної, однак ця характеристика є найбільш «чесною». Саме від неї залежать властивості зображення, видимого на екрані в конкретний момент, саме вона описує базові властивості екрану, без урахування програмних засобів, передбачених виробником у «начинці» телевізора.

Рівень динамічної контрастності, забезпечуваною екраном телевізора.

Контрастність у загальному значенні — це співвідношення яскравості між максимально яскравим білим і максимально темним чорним кольором, який здатний видати екран. За інших рівних умов чим вище контрастність екрану — тим краще якість передачі кольору і деталізація, тим менша ймовірність, що на занадто яскравих або занадто темних ділянках зображення неможливо буде розглянути деталі. Формально основною характеристикою екранів вважається статична контрастність (див. вище), проте навіть у прогресивних матрицях вона відносно невисока. Тому виробники пішли на хитрість, ввівши в обіг таку характеристику, як «динамічна контрастність».

Динамічна контрастність — це різниця між найяскравішим білим кольором на максимальних налаштуваннях яскравості екрану і самим темним чорним на мінімальних. Значення такої контрастності можуть бути вражаючими — набагато вище статичної — проте досягти таких показників у межах одного кадру неможливо, і динамічна контрастність вказується швидше в рекламних цілях, ніж для опису реальних характеристик екрану. Тим не менше, не можна сказати, що цей показник абсолютно не пов'язаний з реальністю. Річ у тім, що в багатьох телевізорах використовується автоматичне управління яскравістю, змінює налаштування залежно від особливостей зображення. Таке управління ґрунтується на тому, що при відображенні яскравих сцен нема чого забезпечувати глибокий рівень чорного кольору, а в т...емних не потрібна висока яскравість світлих ділянок — такі особливості людського ока. Це означає, що на яскравих сценах можна підвищувати загальну яскравість, а на темних — знижувати; максимальний перепад яскравості, досяжний у такому режимі роботи, якраз і описується динамічною контрастністю.

Час відгуку можна описати як максимальний час, необхідний кожному пікселю екрана для зміни яскравості, іншими словами — найбільший час від надходження на піксель управляючого сигналу до перемикання його в заданий режим. Фактичний час перемикання може бути і менше, якщо яскравість змінюється незначно, він може обчислюватися мікросекундами. Однак значення має саме найбільший час — він описує гарантовану швидкість спрацьовування кожного пікселя.

З часом відгуку безпосередньо пов'язана насамперед частота зміни кадрів (див. відповідний пункт): чим менше час відгуку – тим більшу частоту кадрів можна забезпечити на цій матриці. Втім, фактична швидкість зміни кадрів може бути і менше теоретичного максимуму, все залежить від «начинки» телевізора. Також відзначимо, що загальна якість зображення в динамічних сценах залежить передусім від частоти кадрів. Тому можна сказати, що час відгуку є допоміжним параметром: звичайному користувачеві ці дані потрібні вкрай рідко, а в характеристиках вони наводяться в основному в рекламних цілях.

Найбільша частота зміни кадрів, що підтримується телевізором.

Зазначимо, що в даному разі мова йде саме про власну частоту кадрів екрану, без додаткового оброблення зображення (див. «Індекс динамічних сцен»). Ця частота має бути не нижче, ніж швидкість зміни кадрів у відтворюваному відео — інакше можливі ривки, перешкоди та інші неприємні явища, що погіршують якість картинки. Крім того, чим вище частота кадрів — тим більш плавним і згладженим буде виглядати рух в кадрі, тим краще буде деталізація рухомих предметів. Проте тут варто відзначити, що швидкість відтворення нерідко обмежується властивостями контенту, а не характеристиками екрану. Приміром, фільми нерідко записуються з частотою 30 к/с, а то і 24 – 25 к/с, тоді як більшість сучасних телевізорів підтримує частоти 50 або 60 Гц. Цього достатньо навіть для перегляду висококласного контенту в роздільній здатності HD (швидкості вище 60 к/с у такому відео зустрічаються вкрай рідко), проте на ринку зустрічаються і більш «швидкі» екрани: на 100 Гц, 120 Гц і 144 Гц. Подібні швидкості, зазвичай, свідчать про досить високий клас екрана, також вони нерідко передбачають застосування різних технологій, покликаних поліпшити якість динамічних сцен.

Індекс динамічних сцен (ІДС), забезпечуваний екраном телевізора.

ІДС — досить специфічний параметр, який можна назвати «видима частота кадрів». Його поява пов'язана з тим, що для динамічних сцен вкрай бажана висока швидкість зміни кадрів — вона забезпечує плавність зображення і хорошу деталізацію рухомих об'єктів. Однак з технічних причин у більшості екранів неможливо досягти показників вище 200 Гц. Для того, щоб виправити ситуацію, виробники застосовують спеціальні технології, що створюють ефект збільшення частоти кадрів.

Такі технології можуть мати різні назви, проте принцип роботи у них один — вставка додаткових кадрів між «власними» кадрами відео, що відтворюється. А індекс динамічних сцен описує загальну ефективність такої технології, використовуваної в телевізорі. Приміром, ІДС 200 Гц означає, що якість зображення на екрані приблизно відповідає частоті кадрів 200 Гц, хоча реальна швидкість зміни кадрів нерідко становить 50 – 60 Гц.

У найбільш прогресивних моделях індекс динамічних сцен може становити до 3000 Гц, а телевізорами з високим індексом динамічних сцен вважаються варіанти з показником понад 3000 Гц. Проте варто відзначити, що подібні характеристики є скоріше рекламним ходом, ніж реальною перевагою: фактично порогом для людського сприйняття є 400 – 500 Гц, подальше підвищення ІДС не дає явно видимого поліпшення зображення.