Порівняння be quiet! System Power 10 BN329 vs Deepcool DQ M-V2L DQ750-M-V2L

Коефіцієнт корисної дії, в даному випадку — співвідношення потужності блока живлення (див. «Потужність») до його споживаної потужності. Чим вище ККД — тим більше ефективний блок живлення, тим менше енергії він споживає від мережі при тієї ж вихідної потужності і тим дешевше обходиться його експлуатація. ККД може відрізнятися залежно від навантаження; в характеристиках можуть вказувати як мінімальний ККД, так і його значення середньої навантаженні (50%).

Зазначимо, що від цього показника безпосередньо залежить відповідність того чи іншого рівня економічності 80PLUS (докладніше див. «Сертифікат»).

Наявність або відсутність у блока живлення сертифіката 80+. Даний сертифікат свідчить про високої енергоефективності: для його отримання ККД (див. вище) повинен складати не менше 80 %, причому на різних режимах (20 %, 50 % і 100 % максимального навантаження). Існує кілька ступенів 80+:

— 80+. Оригінальний варіант сертифіката, що передбачає ККД не менше 82 % (не менше 85 % на 50 % завантаження).

— 80+ White. Друга назва оригінального сертифіката 80+ (див. вище).

— 80+ Bronze — ККД не нижче 85 % (для половинного завантаження — 88 %).

— 80+ Silver — відповідно 87 % (90 % для половинного завантаження).

— 80+ Gold — 89 % (92 % для половинного завантаження)

— 80+ Platinum — 90 % (94 % для половинного завантаження).

— 80+ Titanium — 94 % (96 % для половинного завантаження).

Коефіцієнт потужності (див. «Тип PFC») при цьому повинен складати не нижче 0,9 для нижчих рівнів і не нижче 0,95 для рівня Platinum. Також відзначимо, що для надмірного живлення, що застосовується в серверних системах, вимоги по ККД трохи нижче.

Стандарт для блоків живлення, що доповнює специфікації ATX щодо живлення по лінії 12 В. Введений в ужиток з часів процесора Intel Pentium 4. У першій серії стандарту в основному використовувалася лінія + 5 В, з версії 2.0 пішло впровадження лінії +12 В для повноцінного живлення компонентів комп'ютера. Також у другому поколінні з'явився 24-контактний роз'єм живлення, який використовується в більшості сучасних материнських плат.

Версія стандарту EPS12V, якому відповідає блок живлення. Стандарт EPS12V створений насамперед для «ненажерливих» ПК (потужністю понад 700 Вт, див. «Потужність») і серверів початкового рівня. Такі блоки живлення мають 24-контактний штекер під материнську плату і 8-контактний роз'єм живлення процесора (іноді не один, детальніше див. «Живлення MB/CPU»). Також вони відрізняються підвищеною надійністю порівняно з ATX12V. Вони сумісні з більшістю материнських плат стандарту ATX, однак у старих «материнках» можливі проблеми з відповідністю роз'ємів, так що це питання варто уточнювати окремо (втім, для вирішення цієї проблеми в деяких блоках живлення частини штекерів робляться знімним, що дозволяє при необхідності зменшити їх до габаритів роз'ємів на материнській платі).

Кількість роз'ємів Molex (IDE), передбачене в конструкції блока живлення.

Першопочатково такий роз'єм призначався для живлення периферії під інтерфейс IDE, насамперед жорстких дисків. І хоча сам по собі IDE на сьогодні є остаточно застарілим і в нових комплектуючих не застосовується, однак роз'єм живлення Molex продовжує встановлюватися у блоки живлення, причому практично в обов'язковому порядку. Майже будь-який сучасний БЖ має хоча б 1 – 2 таких роз'єму, а висококласних моделях ця кількість може становити 7 і більше. Така ситуація пов'язана з тим, що Molex IDE є досить універсальним стандартом, і за допомогою найпростіших перехідників від нього можна живити комплектуючі з іншим інтерфейсом живлення. Приміром, існують перехідники Molex – SATA для накопичувачів, Molex – 6 pin для відеокарт і т. ін.

Система кабелів, що використовується в блоці живлення. За цим параметром виділяють модульні, напівмодульні і не-модульні пристрої, ось їх риси:

— Не модульна. Класичний варіант конструкції, застосовуваний у комп'ютерних БЖ з самого початку і не втрачає популярності донині. Проводи в таких системах мають незнімну конструкцію, а підключення додаткових кабелів не передбачається. У результаті користувачеві доводиться мати справу лише з тими кабелями, які передбачив виробник, без можливості зняти або замінити їх (єдині доступні модифікації — установка додаткових аксесуарів на зразок подовжувача або розгалужувачі). Через це подібні БЖ менш зручні, ніж модульні і напівмодульні: їх дроти часто мають зайву довжину, а деякі з них взагалі не використовуються, при цьому таке «господарство» додатково захаращує корпус, погіршуючи циркуляцію повітря і ефективність охолодження. З іншого боку, ці недоліки можна звести практично до нуля при уважному підборі БЖ і акуратною прокладці дротів; а самі по собі не-модульні системи відрізняються надійністю і водночас невисокою вартістю. Саме завдяки цим особливостям вони найбільш поширені в наш час.

— Модульна. Системи, в яких кожен кабель зроблений знімним; для кріплення дротів використовуються спеціальні гнізда. Завдяки такій конструкції можна оптимально організувати простір усередині ПК — наприклад, зняти непотрібні дроту, щоб вони не заважали циркуляції по...вітря в системному блоці; замінити занадто довгий кабель дріт покороче (або навпаки); поміняти кабелі місцями і т. ін. Водночас модульні системи помітно дорожче не-модульних, при цьому вони вважаються менш надійними через наявність «слабких місць» у вигляді знімних кріплень для кабелів.

— Полумодульная. Свого роду компроміс між описаними вище варіантами: частину дротів в таких БЖ робиться незнімними, частина оснащується модульними кріпленнями. Це дозволяє частково поєднати переваги і компенсувати недоліки двох систем: напівмодульні БЖ виходять менш дорогими і більш надійними, ніж модульні, і водночас більш зручними, ніж не-модульні. Зазвичай, у системах даного типу незнімну конструкцію мають найбільш важливі дроти, які практично гарантовано задіюються при складанні ПК, а другорядні кабелі оснащуються знімними кріпленнями і можуть бути зняті у разі непотрібності. Втім, конкретні особливості полумодульного БЖ варто уточнювати окремо.

Максимальний струм, який БЖ здатний видати на першу лінію живлення +12В.

Детальніше про лініях живлення загалом див. у пункті «+3.3 V». Тут же варто сказати, що 12 — це найпопулярніше напругу серед комп'ютерних роз'ємів живлення. Воно застосовується майже у всіх таких конекторах (за поодинокими винятками), а деякі штекери (наприклад, додаткове живлення PCI-E на 6 або 8 роз'ємів) використовують тільки 12-вольт лінії — причому саме у форматі +12V. А поділ живлення +12В на кілька окремих ліній застосовується в цілях безпеки — щоб знизити струм, що йде по кожному окремому дроту, і запобігти таким чином зайве навантаження і перегрів проводки. Втім, деякі виробники не уточнюють максимальний струм по окремим лініям +12V і приводять в характеристиках лише загальне значення; в таких випадках це число вказується саме в цьому пункті.

Максимальний струм, який БЖ здатний видати на лінію живлення +5Vsb.

Детальніше про лініях живлення загалом див. у пункті «+3.3 V». Конкретно ж лінія +5Vsb використовується для живлення електроніки комп'ютера в режимі очікування, коли основна і єдина задача системи — зреагувати на натискання кнопки включення. Для цього не потрібна висока потужність, так що даний показник рідко перевищує 3А.

Максимальна потужність, яку БЖ здатний видати на лінію живлення +12В.

Детальніше про лініях живлення загалом див. «Максимальні струм і потужність». Тут же варто сказати, що 12 — це найпопулярніше напругу серед комп'ютерних роз'ємів живлення. Воно застосовується майже у всіх таких конекторах (за поодинокими винятками), а деякі штекери (наприклад, додаткове живлення PCI-E на 6 або 8 роз'ємів) використовують тільки 12-вольт лінії — причому саме у форматі +12V. Так що даний показник є однією з найважливіших характеристик будь-якого БЖ.

Відзначимо, що багато БЖ мають декілька роздільних ліній живлення +12В. У таких випадках тут вказується загальна потужність, яка, зазвичай, ділиться порівну між лініями.